Українські народні казки

Білокоров

Українська народна казка Гуцульщини

У тата й мами була дочка. І нагуляла собі дитину. Народила хлопчика. Та віднесла його в ліс і лишила там, маленьку дитинку. А сама пішла додому.

Надходить до цего хлопчика біла корова. Зачала корова на цего хлопчика дихати, вгрівати його. І лягла біла корова коло хлопчика, присунулася до него, і хлопчик зачав ссати її. Ссав він три тижні і за той час уріс такий, ніби йому було десять років. Наближається осінь. Каже йому корова:

— Білокоров, там під ялицею є роскаль *. І сокира. Зарубай зруб, щоби ми мали приміщення. Бо буде зима.

Білокоров пішов найшов роскаль, найшов сокиру і побудував зруб. І біла корова плекала його у тім зрубі піврік. А в піврік каже:

— Ану бери хитай цего дуба.

Похитав Білокоров дуба — не годен ще. Плекає його корова ще піврік.

— Бери, — каже, — ще раз цего стовбура і рви його. Попробував він рвати, а він ще не годен. Плекає його корова ще піврік. І так плекала його півтора року.

— Ану тепер ловися за цего дуба.

Він ймився за дуба й вирвав його з коренем. І забив його гіллям у землю. Тоді сказала корова:

— Слухай, Білокоров. Ти вже маєш повну силу. Я тебе виплекала. Тепер я вже тебе, Білокорове, лишаю. Вже ми двоє розходимося. Іди до того дуба, він дуплавий. У дубі найдеш рушницю і то-пір *. Такий топір тяжкий, що треба волами везти. І така рушниця тяжка.

Приходить Білокоров до дуба, взяв з дуба рушницю і взяв топір. Рушницю через плече і пішов у гори високі. Іде він, дивиться, чоловік тре камінь руками.

— Ти як називаєшся?

— Трикамінь. А ти як?

— Білокоров. Питає Білокоров:

— Ти будеш мені товариш?

— Буду.

Далі пішли вони оба разом. Ідуть, дивляться, чоловік зсуває гори руками.

— Добрий день! Що ти тут робиш?

— Гори зсуваю докупи.

— Як ти називаєшся?

— Суньгора. А ви як називаєтеся?

— Я — Білокоров.

— А я, — каже, — Трикамінь.

— Ти будеш нам товариш? — питає Білокоров.

— Буду.

Вже їх є три. І пішли вони разом. Заходять у великий степ. У степу великий двір. І зайшли ці три силачі в той двір. Каже Білокоров Трикаменеви:

— Ти йди дров *. Каже Суньгорі:

— Ти вари їсти.

А Білокоров іде на польовання. Суньгора нарубав м’яса у великий котел. Їда вже доварюється. Хтось гримить у двері:

— Утвори мені двері!

Суньгора втворяє двері, входить дідо, здоровий, бородатий.

— Давай мені їсти, — каже дідо Суньгорі.

— Я тобі їсти не дам, бо як прийдуть хлопці, що я їм дам?

— Давай їсти, бо я зараз буду тобі на грудях їсти, — каже дідо Суньгорі.

Тоді імив дідо Суньгору за груди і кинув на землю. Та зняв котел з вогню, поставив йому на груди і геть виїв, котел порожній лишив. І пішов собі дідо.

Суньгора встає попарений, знов нарубує м’яса й варить, бо ті хлопці зараз прийдуть їсти. Приходить Трикамінь, приносить дрова. Приходить Білокоров з польовання і приносить три олені. Питає Білокоров Суньгору:

— Що ти, не зварив ще їсти?

— Та, — каже, не зварив, бо дуже тверде м’ясо. Тоді каже Білокоров:

— Трикамінь, вари їсти. А ти, Суньгора, йди дров, а я йду на польовання.

Трикамінь лишень їду доварює, гримить хтось у двері.

— Втвори двері мені!

Утворив Трикамінь, входить дідо.

— Давай їсти.

— У мене для тебе їсти нема, бо зараз хлопці прийдуть.

— Давай, бо я в тебе зараз на грудях виїм, — каже дідо Трикаменеви.

Трикамінь не дає. Дідо Трикаменя за груди, кинув на землю, котел з вогню поклав на груди, виїв їду і пішов. Трикамінь не має що робити, нарубує нового м’яса і знов варить їсти.

Приходить Суньгора, приходить Білокоров. Питає Білокоров:

— Та що ти, ще не зварив їсти?

— Та ні, — каже, — ще не зварилося.

І нічого не каже правди Білокорову. Каже Білокоров:

— Ти, Трикамінь, іди на польовання, ти, Суньгора, йди по дрова, а я лишаюся їсти варити.

їда доварюється. Стукає дідо в двері.

— Втвори мені двері!

— Втвори собі, — каже Білокоров.

— Я тобі кажу, втвори мені двері!

— Втвори собі, — далі говорить Білокоров. Дідо вже сам двері втворяє.

— Білокоров, що ти такий мудрий? — каже дідо. — Давай їсти, бо я зараз буду їсти тобі на грудях.

Білокоров каже:

— Для тебе в мене їди нема.

Дідо ймив Білокорова за груди, а Білокоров діда за бороду їмив і підоймив діда вгору. Та взяв свій топір, приніс діда до дуба, розколов дуба і бороду дідову в дуба. Топір витягає, дуб дідови бороду їмив. І лишив Білокоров діда в дубі та й пішов собі їсти варити.

Приходять Трикамінь і Суньгора.

— Їда готова? — питають Білокорова.

— В мене, — каже Білокоров, — готова. А тепер ви признайтеся, хлопці, що з вами було. Чому ви їду не могли зварити? Вам дідо їв на грудях? Ви не силачі, хлопці, — каже Білокоров.

Попоїли всі три, і сказав Білокоров:

— Ану йдіть, хлопці, зо мною. Будете щось видіти. Хто вам, — каже, — їв на грудях? Отого й будете видіти.

Пішли всі три дивитися до того дуба. Приходять — дуба нема і діда нема. Пішов дідо з дубом у присподню, в споди *. Каже Білокоров:

— Біда, хлопці. Мусимо йти в споди.

І Білокоров іспускає в споди Трикаменя, Суньгору і себе самого попускає, і вони все йдуть униз. Вони перше видовбали з дуба корито і прив’язали до того корита воловоди *. І спустилися вони в тому кориті в споди, а там другий світ. Є там сади файні, яблука достигають. І є двір файний. Входять туди, а там дід з дубом. Борода в дубі. Каже той дідо:

— Білокорове, пусти мене з цего дуба.

— Зараз, почекай трохи.

Пішли вони, Білокоров, Трикамінь і Суньгора, в той двір роздивитися, що там є. Входять в той двір, а там три дівчині. Одна циганка, друга попівна, а третя панська. Питається Білокоров:

— Відки ви тут, дівчата, прийшли?

— Нас, — каже, — цей дідо Ірод забрав сюди. Каже Білокоров:

— Моя дівчина буде циганка. Попівська — Суньгорі, а Трикаменеви — панська.

Тоді каже Білокоров циганський дівчині:

— Я зараз пускаю діда Ірода з дуба. Ми будемо з ним боротися на залізнім току *. Мені треба дати цебер води дужчої, а дідови Іродови слабшої.

І пустив Білокоров діда з дуба. Дідо каже:

— Добре, що ти мене пустив, Білокоров. Тепер будемо боротися. Ти відци вже не підеш, — каже дідо Білокорову.

Циганська дівчина дала цебер води Білокорову і цебер дідови. Імилися вони оба боротися, Білокоров з дідом. Білокоров забив діда в залізний тік по коліна. І топором діда вбив і в той тік залізний приплескав. Тоді сказав хлопцям:

— Суньгора і ти, Трикамінь, беремо дівчат і йдемо на той світ. Най сідають у корито ці три дівчині і сідайте ви два. І беріть мою рушницю. Я вас туди витягну. А ви мене потому витягнете, як вийдете на той світ.

Тоді Білокоров витяг їх на той світ. Вони спускають відти корито знов у споди. Тягнути Білокорова. А Білокоров найшов такий камінь, як він самий, затяжкий * і поклав той камінь у корито. І тягнуть відти Трикамінь і Суньгора. Витягли той камінь до середини тої діри. Думали, що тягнуть Білокорова. Білокоров уступився геть від тої діри. А Трикамінь і Суньгора пустили відти камінь назад. (Думали, що пускають Білокорова). Камінь упав і так розсипався, що й кусків не осталося. Кажуть Трикамінь і Суньгора:

— Уже Білокорова нема. Уже ми два будемо найсильніші в світі. Трикамінь і Суньгора забирають усіх дівчат і їхають до пана й до попа женитися. Приїхали і вже будуть робити весілля. А ту дівчину-циганочку, що мав брати Білокоров, будуть мати за служницю.

Заплакав Білокоров, як пустили вони каменя. «Відци на той світ уже не вийду», — подумав він. Та й пішов лісами й пущами на тому світі. Іде, чує, щось пищить. А там пищать змієнята малі. Бо підсувається крокодил тих змієнят виїдати. Білокоров того крокодила вбив. Тоді змієнята кажуть:

— Білокорове, ховайся, бо зараз мама прийде і тебе з’їсть. Приходить змія, мама тих змієнят.

— Хто вас, діти вборонив? — питає.

— А ви його не з’їсте, як ми скажемо?

— Ні, — каже.

— Чоловік генде * схований, Білокоров. Він нас оборонив. Каже змія Білокорову:

— Виходи відти. Що ти хочеш за те, що ти мені діти вборонив? Каже Білокоров:

— Нічого не хочу, лиш винеси мене на той світ.

— Ой, Білокорове! — сказала змія. — Воліла би дітей не видіти, як я маю тебе нести на білий світ. Але буду нести. Шукай дванадцять цебрів води і дванадцять волів.

Білокоров то все найшов, вона на себе поклала, Білокоров сів. І сказала вона йому:

— Подивлюся в лівий бік, цебер води давай мені, подивлюся в правий — вола давай.

І почала вона нести його вгору, у ту діру. Подивиться вона в лівий бік, дає води цебер, подивиться в правий бік — вола. Ще є кавалок діри на той світ, подивилася в лівий бік — нема води, подивилася в правий бік — нема вола. Він тоді втяв кавалок свеї литки і кинув їй в рот. І винесла його наверх, на цей світ.

Питає змія:

— Що ти за м’ясо мені дав, таке добре? А. він каже:

— Я втяв кавалок литки. Тоді сказала змія:

— Якби я була знала, що таке з тебе м’ясо добре, Білокорове, то була б тебе з’їла під землею.

І вона виплюнула м’ясо і притулила йому до литки назад. І то зцілилося. Білокоров дужий, та як був. Розлякувалися вони, змія полетіла в споди, а Білокоров пішов.

Іде Білокоров полями, слуги пасуть худобу.

— Що така веселість у селі, фани * повивішувані? — питається в слугів Білокоров.

— Тут, — каже, — два силачі женяться. Сьогодні весілля в попа та й у пана.

Білокоров іде на весілля до Трикаменя й Суньгори. Приходить він там, а Суньгора й Трикамінь говорять:

— Би ви тут не пускали ніяких дідів.

Суньгора й Трикамінь сидять собі з молодими жінками за столом. А на столі перед них Білокорова рушниця. Ту рушницю несли вони оба, Трикамінь і Суньгора, бо оден не міг нести. Така «легонька» та рушниця була.

Виходить циганочка надвір, а Білокоров уже коло двора. Циганочка пізнала його та й каже:

— Ідіть у хату, я вам дам їсти.

Увійшов Білокоров, дивиться, за столом сидять Трикамінь і Суньгора. Питаються весільні:

— Що це за рушниця, хто з неї стріляє? Кажуть Суньгора й Трикамінь:

— Лиш Білокоров з цеї рушниці стріляв. Але, — Білокорова вже нема. Більше ніхто з неї не стріляє.

А Білокоров, перебраний на діда старого, каже:

— Дозвольте мені на цю рушницю подивитися. Я ще такої рушниці не видів.

— Що ти, — каже, — діду, годен? Лиш оден Білокоров з цего стріляв.

Кажуть весільні:

— Та най подивиться дідо.

Дідо приходить та й рушницю в руки! Здоймив. Суньгора й Трикамінь уздріли це та й кажуть:

— Ого! Це Білокоров. Тоді сказав Білокоров:

— Ви думали, що я загинув? Що ви мене пустили в споди́? Тоді взяв він їх за руки, вивів обох надвір і повів на площу. І з тої рушниці їх розстрі́лив. І взяв циганочку за жінку. А ті дві дівчині пішли до своїх татів.

Я був у Білокорова на весіллі, пив, гуляв, набувався. І пішов до Радовець, купив дірявий горнець, та й байці конець.

Походження та примітки

* Роска́ль — заступ.

* То́пір — сокира з довгим руків’ям.

* Йти дров — йти по дрова.

* Приспо́дня, споди́ — пекло.

* Волові́д, волови́ця — налигач, мотузок.

* Тік — тут: місце для боротьби.

* Затяжки́й — тут: тяжкий.

* Ге́нде, ге́нди — он там.

* Фа́на — прапор.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Річка (хутір Фейлики), Косівського району, Івано-Франківської області
17 листопада 1985 року
Оповідач: Григорчук Василь Михайлович (1919 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.