Українські народні казки

Більше розумом, ніж силою

Українська народна казка Поділля

Давно-давно, тисячу років тому подружились лев, вовк і дикий кабан.

Відправились три приятелі шукати щастя. Де вони не були їх ніхто не хотів приймати. Одного разу лев сказав:

— Цікаво є на світі хтось хто б нас переміг?

— Є, як же! — сказав вовк. — Людина!

— Дурниці говориш — ричав лев — я без вас з десятком людей справлюсь! Хоча б один підійшов ближче!

— Ну — ну, — фиркнув вовк.

І тут іде їм на зустріч хлопчик — школяр.

— Це людина? — запитав вовк.

— Ні, це ще не людина, — сказав вовк.

— Так я з ним і не буду зв’язуватись.

Пішли вони далі, ста кроків не пройшли — бреде назустріч старець, зовсім уже дряхлий, ледве ноги переставляє.

— Це що ж людина ? — запитав лев.

— Вже ні — сказав вовк — він раніше був людиною.

— Тоді нехай іде з миром, — пробурчав лев.

Знову пішли людину шукати, опинились в дрімучому лісі. Стали пробиратися крізь хащу і тут наткнулись на молодого дроворуба.

— Ну, а це вже людина? — запитав лев.

— Він це, він, людина! — сказав вовк.

Лев до лісоруба підійшов, привітався:

— Щастя, удачі тобі земляче! Розумієш, посперечалися ми. Вовк говорить, що ти з нами усіма один би справився. Яка ж у тебе зброя?

— У мене? Нема у мене ніякої зброї, крім сокири. Хіба, що розум ще...

— От, що! Розум говориш! Ану діставай свій розум і спробуй нас перемогти.

— Воно так, — сказав лісоруб, — та тільки я його сьогодні дома забув.

— Не біда ! Збігай вовче до чоловіка додому та принеси його.

Вийняв лісоруб з кишені шматок паперу і написав дружині: «Прив’яжи на шию вовку камінь». Схватив вовк лист і побіг до дружини людини, а лев і кабан зосталися його самого сторожити і в чотири ока дивилися, щоб не утік.

Пройшов час, два, три, а вовка немає. Як тільки він, дурень лісний, дав жінці лісоруба камінь на шию собі прив’язати, тут йому і кінець прийшов. Всім селом накинулись на нього, били, поки до смерті не забили.

Лісоруб тим часом зголоднів, достав із сумки хліб і сало став їсти.

— Ну, і смачно ж твоя їжа пахне! — заговорив лев, облизуючись.

— Що це ти їси?

— А це, брате Леве, сало дикого кабана — відповідає лісоруб пошепки.

Не встиг він договорити, як лев кинувся на кабана і розірвав його.

— Постій — закричав лісоруб, — так не їж! Ти ж сала хотів, значить треба спершу кабана пошмалити, а потім і сало вирізати.

— Так, людино, твоя правда, не так і смачно зі щетиною та шкурою, — погодився лев.

— Знаєш що, виріж мені сала ти, от і ніж у тебе. Тільки прив’яжи мене до дерева, можу не втриматись.

Лісоруб швидко прикрутив лева до великого дерева. Але на всяк випадок перевірити вирішив.

— Ану, попробуй, чи зумієш мотузку перервати?

Лев напружився і мотузки лопнули, і в усі сторони розлетілись.

— Міцніше, міцніше, людино, прив’яжи.

Так лісоруб скрутив лева, що той, як не крутився, але не зміг розірвати мотузку. А лісоруб зразу ж його обухом по голові.

Показала людина звірам, чому говорять: «Більше розумом, ніж силою».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

193 (6459). Більше розумом, ніж силою. СУС 157. Записано 2009 року.
Оповідач: Бурлака Степан Федорович (1942 року народження) Пеньківка Літинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.