Українські народні казки

В дружбі сила

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Обридло волові щозими тремтіти на морозі. Не раз він думав собі: «Ось переживу цю зиму, перелітую, і як тільки птахи почнуть летіти до вирію, подамся і я в теплі краї».

Швидко пролетіло літо. Настала мокра холодна осінь. Згадав віл про теплий край. Одного дня піднявся він і вирушив в дорогу. Залишив двір і пішов собі на городи. А там півень і качка ходили.

— Куди ти йдеш? — запитали вони.

— Та тікаю від зими, йду шукати літа, — відповідає віл.

— І ми підемо з тобою.

— Ну що ж, ідіть, гуртом веселіше буде.

Вийшли вони втрьох. Коли глянь. А на купі картоплиння, а на картоплинні кіт лежить. Побачив їх і питає:

— Куди йдете?

— Тікаємо від зими, йдемо шукати літа.

— Візьміть і мене з собою.

— Добре, коли хочеш, гуртом веселіше буде.

Пішли вони далі. По дорозі до теплого краю зустріли вони барана.

Йшли, йшли. Дорогою втомились, ноги болять, не слухаються їх. А до літа ще далеко. Тут і сніг перший випав, морози вдарили. Куди ж далі іти? Холодно їм. Ось і задумались вони:

— Що ж будемо робити? — віл запитує і трохи згодом додає:

— А давайте, братці, збудуємо собі тут хатку, перебудемо в ній до весни, а там і далі підемо.

— Коли тут, то й тут, — каже кіт.

— Давайте знайдемо місце, де хатинку будувати.

Качка попросила, щоб будувати хатинку недалеко від води. Ось і взялися всі дружно до роботи. Одне носить глину, друге — воду, третє місить балабухи, четвертє стіни кладе. Дружно збудували вони хату.

Для качки свиня вирила яму, а качка наносила туди води. От і було де їй купатись. Для кота збудували піч, для півня поклали жердину, а для свині, барана і вола наносили багато сухого листя, щоб м’яко було спати. Наносили туди всякої поживи для свого товариства: кукурудзи, сіна, картоплі, буряків, проса, пшениці. А для кота навіть мишей і горобців припасли.

Живуть дружно. Надворі мороз тріщить, а в них затишок і їсти є що. Радісно всім. Щоранку півень кукурікає, будить своїх друзів.

Та якось повз їхню хату лисиця пробігала і саме почула, як півень виспівував і ще хтось в хаті гомонів. Вирішила хитрунка м’ясом поласувати, курятиною. Сама тільки боялася заходити до півня. Попросила допомоги у ведмедя, бо він найдужчий і найхоробріший серед звірів.

Погодився ведмідь. Тільки-но він просунувся у хату, як на нього накинувся віл, довбнув рогами, став притискати до стіни. Баран і собі почав колоти рогами. Кіт уп’явся пазурами йому в голову, свиня гризе ведмедя за ноги, а півень клює його, аж шерсть летить в усі боки.

Насилу вирвався ведмідь від дружньої роботящої сімейки. А лисиця-хитрунка, почувши такий гамір, чимдуж рвонула світ за очі, не оглядаючись.

А віл зі своїми друзями ще довго жили в хатинці, гуртом працюючи та про спільне добро дбаючи.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

18 (5077). В дружбі сила. СУС 130. Записано 2008 року.
Оповідач: Галак Марія Савівна (1923 року народження), село Осітна, Христинівський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.