☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Вагончик Пих-Пих і вагончик Чух-Чух
Українська народна казка Кіровоградщини

В одному просторому Депо на залізній дорозі жили і працювали двоє друзів, серйозний мудрий Паровозик Пих-Пих і веселий безтурботний Вагончик Чух-Чух. Вони товаришували давно і майже ніколи не розлучалися, адже робили дуже важливу справу — допомагали людям перевозити вантажі. Їздили вони недалеко і свій шлях давно знали напам’ять. Але друзям нестерпно хотілося помандрувати по світі.

І ось одного разу Паровозика Пих-Пиха і Вагончика Чух-Чуха відправили у далеку поїздку. Нова подорож порадувала товаришів. Але, якщо Паровозик Пих-Пих був дуже відповідальним, нікуди не звертав з дороги, не оглядався, а поспішав виконати завдання, то Вагончик навпаки. Він з цікавістю розглядав все, що траплялося на шляху, інколи навіть намагався зупинитися, щоб погратися на зелених луках з малими зайчатами, поганяти за барвистими метеликами. Та його старший суворий друг впевнено і без перепочинку тягнув Вагончика за собою.

Часом траплялися на їхньому шляху невеличкі підйоми. Тут Паровозик Пих-Пих важко сопів і їхав повільніше. Саме на такому схилі безтурботний Вагончик тайком від друга вирішив трішки відстати, щоб помилуватися красою молодих білокорих зеленокосих берізок, над голівками яких заходило сонце, все навколо осяваючи пурпурним світлом.

Паровозик, зайнятий справою, не помітив відсутності друга і, нарешті, подолавши важкий підйом, з полегшенням зітхнув і попрямував далі.

А Вагончик тим часом провів за обрій втомлене сонечко, послухав спів соловейка на вечірній зорі. І вже майже задрімав під тиху ніжну мелодію цвіркуна. Раптом його сполохала сова, що прокинулася і вилетіла на полювання. Вагончик Чух-Чух озирнувся. Він був сам-самісінький на довгій залізній дорозі. Чух-Чуху стало дуже сумно, а потім навіть страшно. Адже він сам, без Паровозика не вміє їздити по рейках! Тим більше на підйомах. Невже він завжди залишиться тут!? І ніхто про нього не згадає?

Вагончик заплакав. Гіркі сльози падали на рейки. Та ось Чух-Чух відчув якесь до болі знайоме дрижання. Вагончик з надією розкрив оченята і подивився вперед. Як було б добре, щоб повернувся Пих-Пих!

І справді, скоро вдалині Вагончик помітив спочатку тьмяні, а потім все яскравіші жовті стурбовані очі свого друга, що світилися в пітьмі, і почув радісне гудіння:

— Ту-ту! Я тут!

Сльози вмить висохли на вагончикових оченятах. Він радісно обняв товариша, подякував йому за порятунок і пообіцяв більше не відставати. Адже Паровозик також сильно злякався. Міцно взявшись за руки, друзі нарешті помандрували далі.

З того часу Вагончик більше ніколи не відставав, не ловив гав по дорозі, а справно виконував свою справу.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

250 (8151). Вагончик Пих-Пих і вагончик Чух-Чух. СУС —, новотвір. Записано 2010 року. Білецький А. М. (1937). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Помічна