Василь Всесильний
Українська народна казка Кіровоградщини
Давно, Бог його знає й коли, жив на світі богатир Василь Всесильний, і була в нього сестра. Жили вони гарно, щасливо. Той богатир щодня їздив на полювання. Коли загрожувала степовому люду небезпека, ставав надійним захисником від різної нечисті.
Сестриця ж залишалася вдома. Чисто й прибрано було в їхній оселі, а на Василя завжди чекав смачний обід. Здавалося, нічого не передбачало біди.
Та ось сестра візьми та й зазнайся зі Змієм. Той був надзвичайно дужим, але проти Василя Всесильного в усьому степовому краї дужчого не було. Напустивши чари, Змій підмовив дівчину звести богатиря зі світу.
Раз приїхав брат додому, а сестра підсіла до нього й питає:
— Скажи, Василику, чи є хто проти тебе дужчий?
— Нема, — каже.
— А якби зв’язати тобі руки дротом?
— Розірву й дріт.
— А що є таке, щоб ти не розірвав?
— Усе порву, але є одне — шовк. Шовком якби зв’язати товсто, тоді б, хто його зна...
— Ну добре, брате, дістану шовку. Спробуєш силу?
— Добре, сестрице, дістань.
Тут у пригоді став Змій. Облітав він усю околицю, знайшов найміцніший шовк і приніс дівчині. Сховала сестра Змія в погребі, що знаходився в хаті під підлогою, щоб брат часом не побачив.
Ось приїхав Василь Всесильний додому. Стомлений був, хотів було пообідати й відпочити, та сестриця йому каже:
— Нумо, братику, пробувати силу, поки голодний.
— Нумо, — сказав він, нічого не підозрюючи.
Сів богатир на лаві, а сестра давай його в’язати, давай обкручувати руки. Мотає та й мотає. Намотала вже так товсто, що й руками не обніме.
— Ну, Василику, пробуй.
— Добре, зараз побачу.
Смикнув він — не рветься. Сестра тоді й мовить:
— Вилазь, Змію, скоріше.
Тільки-но Змій показав голову, а Василь Всесильний так нап’явся, що той шовк зі шкірою зліз із рук. Він тоді махнув шаблею раз, вдруге, втретє. Так три голови Змія й відлетіли.
Тут усі чари зникли. Шкода стало сестрі рідненького братика. Зрозуміла вона, що наробила лиха. Давай мерщій лікувати йому руки, давай вибачатися.
Василь Всесильний був людиною доброю. Та й сестру він любив. Не було в нього нікого ріднішого у світі. Помирилися вони. Тепер ніякі чари їм не завадять. Як і раніше, живуть гарно, щасливо. Одним словом, живуть і хліб жують.