Українські народні казки

Вдячність старця

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили по сусідству два господарі. Один був такий скупий, що взимку снігу не випросиш, а другий — добра душа. Якщо не грішми, то хоч ласкавим словом допоможе.

Якось до садиби скупого господаря навідався старець. Звідти його спровадили:

— Іди собі, чоловіче, з Богом, на вас усіх хліба не настачиш!

Старець розгнівався і послав на їхні голови тяжкі прокльони. У садибі доброго йому поспівчували, дали окраєць хліба. Старець подякував і пообіцяв молитися Богові за усю родину.

Наступного дня той самий старець знову стояв на порозі у доброго чоловіка.

— Допоможіть, добрі люди, з учорашнього дня й ріски в роті не мав.

Дав йому господар хліба, ще й сала поклав зверху. Старець аж сльозу пустив, кинувся руки цілувати. Але й наступного дня він знову тут як тут.

У господаря сім’я була велика, самим доводилося сутужно, гіркою працею їм діставався насущний, однак старцеві винесли окраєць.

— А сало де? — скривився старець.

— Нема, — відповів господар.

— Ой, брешете, ласкавий господарю, по очах бачу, що є! — лукаво посміхнувся старець.

Добрий господар вмить спалахнув, неначе сірник.

— Та як ти смієш вимагати в мене? Я дав тобі хліба — досить з тебе!

Тут і в старця засвітилася злість у очах:

— А бодай би ти подавився своїм глевким хлібом! Бодай би ти згорів разом зі своєю хатою! Бодай би ти сонця завтра не дочекався бачити!

Не завжди воно, добро, на добро виходить, бо іноді даси шматок хліба і матимеш ворога на все життя. Або ще так люди кажуть: «За моє жито мене ж і бито!»

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

246 (8146). Вдячність старця. СУС —. Записала Батрак Ірина 2010 року. Ткаченко Домна (1932). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Гаївка