Українські народні казки

Ведмідь і колодка

Українська народна казка про тварин

Іде собі ведмідь лісом та й нюхає, чи не знайде чим поживиться, бо їсти хоче — аж живіт підвело. Тільки чує — мед. Задрав морду, бачить: на дереві вулик, а під вуликом колодка на віжках висить.

Поліз ведмідь на липу. Доліз до колодки, а далі не можна — колодка не пуска. От він узяв та й одіпхнув її помаленьку лапою; вона трохи одвихнулась та й знов назад і вдарила його по голові.

Ведмідь одіпхнув її дужче; вона знов луснула його по голові, тільки вже дужче. Розсердився ведмідь та з усієї сили як штовхне колодку... А вона його як трісне — трохи він з дерева не покотивсь.

Розлютувався ведмідь; уже й про мед забув, тільки б йому ту гаспидську колодку подужати. От і почав він її з усієї сили одпихать від себе, а вона все його по голові та по голові. Бився він з нею, бився, аж поки зовсім побитий не впав додолу. А під деревом чоловік гострого кілля набив, ведмідь на нього й настромивсь.

Походження та примітки

Ведмідь і колодка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Час і місце запису не зазначені. Наводиться за рукописною хрестоматією «Веселка. Зложив Андрій Молодченко» [1885 р. ]. Центральний державний історичний архів СРСР (Ленінград)., ф. 777, оп. 3, од. зб. 5, арк. 243. Паралелі: Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1893, ч. 1, стор. 8.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

13 (6342). Ведмідь і колодка. СУС 88*. Записано 2009 року. Могилевич Неля Дмитрівна (1968). Вінницька область, Вінниця