Ведмідь і наймит
Українська народна казка Поділля
Настала осінь. Усі звірі збирають урожай, готуються до зими. Лише ведмідь сумно спостерігає за всім, що відбувається навкруги. Усю весну і літо він пробайдикував. Тепер змушений бути голодним. Щоб запобігти голодній смерті, йому нічого не залишалося, як піти до лисиці у найми. Вона давно пропонувала ведмедю роботу у своєму господарстві. Хатина в лисиці старенька, хоча на вигляд непогана. Хитрунка мала великий шмат землі і широке подвір’я. Цілу осінь ведмідь наймитував: поремонтував дах старої хатини, зібрав урожай, з лісу меду наносив, нарубав дров на зиму. Ведмідь став справжнім господарем. Лисиця не могла натішитися працьовитим ведмедем.
Але коли дійшла черга до платні (лисиця мала заплатити йому 30 карбованців і дати частину урожаю), то хитрунка сказала:
— Нащо ж тобі, ведмедику, ця платня? Все одно ти через кілька днів впадеш у зимову сплячку і все це тобі не знадобиться.
Ведмідь розгнівався, але сумно відвернувся і побрів до свого барлогу.
Так і сталося, ведмідь заснув глибоким зимовим сном. А лисиця-шахрайка цілу зиму прожила в теплій хаті і мала вдосталь їсти.
А наступної весни ведмідь, користуючись гірким досвідом, почав працювати на своїй землі. Мораль казочки така : праця годує, лінь — марнує.