Українські народні казки

Ведмідь-гора

Українська народна казка Чернігівщини

Південний берег Криму колись був покритий густим лісом, де жили люди. Важко їм було серед дикої природи, усюди ждала небезпека. Народ постійно просив Бога, щоб Той захистив їх.

Минали роки. Люди розчищали ліс, обробляли землю. Підкорилися гори, розступилися хащі, море стало ласкавим. Почули наші пращури свою силу і вирішили, що не все від Бога залежить. Перестали вони молитися і звертатися до Бога.

Розсердився Бог, полетів на північ, де лежав великий ведмідь, скутий кригою та ланцюгами. Розірвав Бог ланцюги і наказав покарати неслухняних.

Зрадів той і поплив морями та океанами туди, де лежало селище Фарос. Вийшов клишоногий. Великий такий, спина торкнулася хмар, шерсть була така, як нині кримська земля. На морі піднялися такі хвилі, що кілька сіл залило водою.

Великий ведмідь пішов попід берег. Він трощив усе на своїй дорозі. Гострі кігті орали землю, залишаючи глибокі борозни. Дійшов лиходій до квітучої долини, глянув на таку красу і зупинився. Зрозумів, що кращого місця в Криму не знайти. Здригнулося серце чудовиська і перестав він руйнувати той край. Хотів поселитися там, щоб милуватися природою, купатися у водах Чорного моря. Не хотів він повертатися в неволю.

Зітхнув ведмідь так, що гори здригнулися і поліз до моря води напитися. Опустив голову, став на коліна і почав жадібно пити воду. Побачив Бог, що ведмідь його не слухає і сказав:

— Залишайся тут назавжди!

Стало кам’яним тіло звіра, спина стала верхом гори, а боки — низовиною. З голови стала гостра скала і ведмідь став горою. Тепер вона називається Ведмідь-гора.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

207 (4454). Ведмідь-гора. СУС —. Записала Шульга Л. І. 2008 року. Дудко Єфросинія Павлівна (1938). Чернігівська область, Менський район, Миколаївка