Українські народні казки

Велике зайченя

Українська народна казка Полтавщини

У однієї зайчихи було троє синів — зайчат. Першого звали Веселун, середнього — Смуток, а третього — Коротунчик-мамин мазунчик. Його так прозвали брати тому, що він дуже любив маму. Де була мама, там і він. А старшенький та середульший брати — серйозні, вперті, завзяті.

Одного разу пішли вони до лісу. Хлопці любили галявину, на якій росло багато суниць. Зайченята грались на травичці, а зайчиха збирала суницю, щоб їсти її вдома з чаєм. Зайченятко Коротун так загрався, що опинився хтозна-де. Навкруги було все непросте.

Росло багато високих дерев, на яких були незвичайні фрукти, але ж зайчик був короткий і не зміг дотягнутися хоч би до одного плоду. Незабаром зайчиха помітила, що не стало меншого синочка. Схвильована вона розповіла про зникнення брата Веселуну і Смутку.

Тим часом, коли Коротунчик пробував дострибнути до плодів, раптом невідомо звідки прилетіла ворона. Вона сказала Коротуну, що дістане плід з дерева. Він дуже зрадів і погодився. Ворона зняла плід якоїсь соковитої червоної ягоди. Відкусивши її, вона побачила, що її дзьоб збільшився в шість разів. Поруч росло деревце з жовтими плодами. Покуштувавши їх, одразу подивилася в люстерко й побачила, що дзьоб став колишнім. Ворона сказала Коротунчику:

— Коли тебе стануть ображати, з’їж червону ягідку, і побачиш, яким великим та дужим став. А коли захочеш, щоб тебе попестили, попробуй жовту ягідку.

Так, за допомогою цих плодів у Коротунчика-маминого мазунчика розпочалося цікаве життя могутнього велетня.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

116 (4827). Велике зайченя. СУС порівн.566. Записав Проскур Богдан 2008 року.
Оповідач: Дудник Марія Федорівна (1944 року народження), Садки, Кременчуцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.