Українські народні казки

Витребеньки мудрого Омелька

Українська народна казка Поділля

Жив собі один бідняк. Звали його Омелько. Мав він лише одну стару хатину. Але попри все, був Омелько дуже веселий і говірливий.

Зібрались якось діти ледь не з усього села, оточили Омелька та й питають:

— Дідусю, а чи правду говорять, що ви все знаєте?

— Ну, діти, це не зовсім так. У всьому світі немає людини, яка б усе знала. Дещо я, звичайно, знаю. Питайте, про що знаю — відповім, про що не знаю — промовчу. Згода?

— Згода! — хором одказали діти, й один спитав:

— Скажіть, дідусю, чому лелека, що живе на даху, завжди стоїть у гнізді на одній нозі?

— Ну, це просто, — відповідає Омелько, — бо коли б він і другу ногу підняв, то впав би.

— А чому, — питає другий, — у нашого діда Гната чуприна сива, а борода чорна?

— І це просто пояснити. Чуприна в діда почала рости, коли він тільки на світ народився, а борода — коли йому шістнадцять років виповнилося. Отже, чуприна старша, тому й посивіла раніше.

— Дідусю, — питає третій, — а чому мисливець, коли цілиться, заплющує ліве око?

— Бо коли він заплющить і праве, то нічого не побачить.

— А скажи, — питає четвертий, — скільки зірок на небі?

— Ну, це я точно знаю, — каже Омелько, — три мільйони двісті тисяч триста двадцять п’ять штук.

— Невже ви всіх їх порахували?

— Коли не віриш, візьми й сам полічи.

— Діду, а що головніше — місяць чи сонце?

— Як по мені, місяць головніший. Як би ми в темряві ходили вечорами, коли б місяця не було?

— А коли б сонця не було?

— Не така вже то біда, коли вдень його немає. Ми ж з ліхтарями не ходимо, бо й так світло.

— Дідусю, кажуть, вода в морі солона?

— Справді, синку, солона.

— А чому?

— То для того, щоб риба в морі не псувалась, — одказав старенький.

— Скажіть, де Бог мешкає? За хмарами, так?

— От чого вже не знаю, того не знаю. Бог мене в гості не запрошував — звідки ж знати.

— Дідусику, а як стати розумним? — питають діти.

— Це дуже просто. Коли говорить розумна людина, ніколи її не перебивай, а уважно слухай. Коли ти сам говориш і бачиш, що тебе слухають, то уважно стеж за своїми словами, щоб не сказати якоїсь дурниці. Чинитимеш так — станеш розумним.

Сидять вони, розмовляють. У цей час підійшов до них Петрик. Плаче, сльози струмками біжать.

— Що сталося , Петрусю? — питає Омелько.

Зняв хлопчик з плеча новісінькі чоботи, підняв ногу, а з п’яти кров біжить.

— На цвях наступив, — хлипаючи відповів Петрик.

— Та хіба це біда? Тобі пощастило, — сказав дід, — був би ти взув нові чоботи, то їх продірявив би. Вдома за це покарали б. А нога — що нога? До весілля загоїться.

— І справді, — повеселішав хлопчик.

— А тепер, діти, я загадку вам загадаю. Слухайте уважно, не перебивайте, каже Омелько. — От як це було. Погнав якось пан дюжину віслюків на базар продавати. Дорога була далека. Притомився пан. « І чого це я пішки йду? — думає, — Сяду на одного віслюка, легше буде». Сів на віслюка, їде, батогом своє стадо підганяє. «Нумо, — міркує, — полічу-но віслюків». Полічиві виявилось одинадцять. «От біда! Мабуть, я одного загубив дорогою». Зліз з віслюка, хотів був іти шукати, але подумав: «Нумо ще раз перевірю». Перелічив — дванадцять. Зрадів. Сів на віслюка і в путь.

Не доїжджаючи до села, де був базар, знову полічив віслюків. «Що таке? Одинадцять і край!».

Зліз пан з віслюка, знову лічить:

— Один, два, три...

Налічив дванадцять.

— Що за мара? — вигукнув пан.

В цей час повз проходив селянин.

— Послухай, друже, — звернувся до нього пан. Скількох віслюків ти бачиш? Я щойно полічив, дванадцять вийшло, а тільки-но сяду на віслюка, один десь зникає.

Посміхнувся селянин:

— Віслюків тут разом тринадцять, тільки один двоногий.

А як ви гадаєте, друзі, скільки було віслюків? І що то був за двоногий віслюк? Га? — спитав Омелько.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

89 (6045). Витребеньки мудрого Омелька. СУС —. Записала Шаманець Анна (5 клас) 2008 року. Ганжа Віра Іванівна (1931). Хмельницька область, Старокостянтинівський район, Криниця