Українські народні казки

Вишня-наречена

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила колись стара-престара бабуся-знахарка, яка лікувала людей різними травами і замовляннями. У неї була онука, весела, жартівлива дівчинка. Вона дружила із сусідським хлопчиком, сином пастуха. Діти разом росли і дуже любилися. Скоро дівчинка стала вродливою дівчиною і бабуся передала їй свій чаклунський хист.

Одного разу прибув до неї поважний жених-воєвода. Дівчина поставила перед ним єдину вимогу: щоб він усюди, де вона буде, міг наздогнати її своїм коханням.

Два роки вивчав воєвода чаклунську премудрість, тоді знов прийшов до дівчини. Та засміялась і перетворилась на горличку, а воєвода на шуліку. Дівчина стала рибкою, а воєвода — щукою. Дівчина — на кізочку, а воєвода — на хижого вовка. Нічого було робити дівчині, змушена була погодитись на шлюб з воєводою. Коли вони їхали вінчатися, недалеко від храму побачила дівчина пастуха, який сумно дивився на неї.

Тоді кинулася вона з весільної колісниці. Вражені люди бачили, як розтануло весільне вбрання і від краю до краю спалахнули сади цвітом. Заревів воєвода-чаклун, звився чорним вихорем у небо, накинувся на один сад, другий, третій, силкуючись зірвати білі пелюстки, щоб забрати їх собі, щоб знову повернути втрачену наречену. Та все марно! Обійняла дівчина своїм квітом рідну землю, подарувала себе всім добрим людям.

Іще бачили всі гості таке диво. Не стало пастуха, а натомість з’явився бджолиний рій. Так воно й триває досі: вишня — вічна наречена. Щороку одягає біле весільне вбрання, а бджоли, посланці пастуха, цілують її, що символізує вічне кохання.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

92 (5149). Вишня-наречена. СУС —, новотвір. Записано 2008 року.
Оповідач: Лаврик Світлана Антонівна (1938 року народження), село Бачкурине, Монастирищенський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.