Українські народні казки

Вовк та кобила

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі вовк. Старий він став та немічний. Не може ні звірини вполювати, ні в селі що-небудь украсти. А їсти ж хочеться! От пішов він їжу шукати. Довго блукав лісом, нічого нема. Раптом йому назустріч

вибігла лисичка.

— Лисичко, лисичко, я тебе з’їм, — каже до неї.

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю, танець станцюю.

Почала вона співати медовим голосочком, пританцьовувати ніжками. Та так уже витягую тоненько та тупотить дрібненько, що неборака й заснув. Прокинувся, а від лисички і дух простиг. « І навіщо мені були ті пісні та викаблуки? Ними ж ситим не будеш, а їсти хочеться, аж живіт до спини присох. От старий бовдур, обдурила таки тебе руда!» — подумав бідолаха та й поплентався далі. Бачить, на поляні кобила пасеться. Підкрався вовк до неї тихенько та й каже люто:

— Я тебе з’їм, кобило!

А кобила хоч і злякалася, проте не розгубилася, та й каже:

— Та я й не проти, вовче , але не можна мене їсти.

— Чому ж це не можна? — здивувався той.

— А ти сам прочитай, — промовила кобила і підняла ногу.

Підійшов вовк, нахилився, а кобила йому як дасть у лоба, аж іскри посипалися з очей. Довгенько не міг сіромаха до тями прийти, а як очуняв, подумав: «Ото дурень, неграмотний. А поліз читати!»

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

21 (5476). Вовк та кобила. СУС 122А. Записано 2008 року. Кириленко Софія Іванівна (1939). Черкаська область, Городищенський район, Хлистунівка