Українські народні казки

Вовк та чоловік
Українська народна казка Закарпаття

Зустрів одного разу вовк старого жебрака:

— Я тебе з’їм!

— Мене? Видиш, який я худий: кістки та шкіра. Не посмакує тобі моє м’ясо. Я тобі дам пораду, кого їсти.

— Кого?

— У лісі люди рубають дрова. Позирай добре: від котрого найдальше летять тріски, того їж! У нього м’ясо смачне.

Побіг вовк до лісу, виліз на високого граба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закасані, сокира вістрям виблискувала, а тріски летіли, як білі птахи.

Прийшов до чоловіка вовк і каже:

— Я тебе з’їм!

— Хочеш мене з’їсти? Добре! Тільки мало почекай, доки я помиюся і помолюся. Я не звір, мені треба до смерті приладитися.

— Добре, я почекаю! Тільки не довго!

Пішов чоловік у гущавину, вирубав собі замашну палицю, взяв сокиру й іде. Вовк дивиться на чоловіка і питає:

— Нащо тобі палиця? Може, будеш мене бити?

— Де би я тебе бив? Я помився, а зараз дай мені твого хвоста руки витерти!

Обернувся вовк хвостом до чоловіка, обкрутив чоловік хвостище довкола лівої руки, правою сягнув так, що палиця у вовка на хребті затріщала. Бив, бив, бив так, що вовк усі зірки на небі бачив.

Вовчисько застогнав:

— Та чи не казав я, що ти мене будеш бити! Йой, йой, йой!.. Пусти, пусти, я вже буду чесний! Тільки дай мені щось закусити, бо я вже і битий, і голодний.

Випустив з рук чоловік вовка. Прийшли разом до колиби, розпалили вогонь, напекли риби. Кинув чоловік вовкові рибину.

— Дай іще!

Кинув чоловік вовкові ще одну рибку. З’їв вовк і цю.

— Дай іще!

Відрізав чоловік круглий кусень сиру і кинув вовкові. З’їв вовк і сир. І так наївся досхочу.

Іде чоловік додому, плететься за ним і вовк. На небі світив повний місяць. Проходять чоловік і вовк коло води, світиться місяць колесом білим у воді, а вовк питає:

— Чи можу я взяти собі той сир?

— Можеш, але мусиш вихлебтати всю воду.

Хлебче, хлебче вовк, уже його лютим холодом прошпарило, а до сиру дохлебтатися не може.

Ще, може, й сьогодні хлебче воду, якщо не вихлебтав.

Походження та примітки

Вовк та чоловік. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 157. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 65 — 66. Варіанти: Галиця — Архів П. В. Лінтура.; Королович — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

120 (4722). Вовк та чоловік. СУС (-34*)