☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Вовк та чоловік
Українська народна казка Закарпаття

Зустрів одного разу вовк старого жебрака:

— Я тебе з’їм!

— Мене? Видиш, який я худий: кістки та шкіра. Не посмакує тобі моє м’ясо. Я тобі дам пораду, кого їсти.

— Кого?

— У лісі люди рубають дрова. Позирай добре: від котрого найдальше летять тріски, того їж! У нього м’ясо смачне.

Побіг вовк до лісу, виліз на високого граба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закасані, сокира вістрям виблискувала, а тріски летіли, як білі птахи.

Прийшов до чоловіка вовк і каже:

— Я тебе з’їм!

— Хочеш мене з’їсти? Добре! Тільки мало почекай, доки я помиюся і помолюся. Я не звір, мені треба до смерті приладитися.

— Добре, я почекаю! Тільки не довго!

Пішов чоловік у гущавину, вирубав собі замашну палицю, взяв сокиру й іде. Вовк дивиться на чоловіка і питає:

— Нащо тобі палиця? Може, будеш мене бити?

— Де би я тебе бив? Я помився, а зараз дай мені твого хвоста руки витерти!

Обернувся вовк хвостом до чоловіка, обкрутив чоловік хвостище довкола лівої руки, правою сягнув так, що палиця у вовка на хребті затріщала. Бив, бив, бив так, що вовк усі зірки на небі бачив.

Вовчисько застогнав:

— Та чи не казав я, що ти мене будеш бити! Йой, йой, йой!.. Пусти, пусти, я вже буду чесний! Тільки дай мені щось закусити, бо я вже і битий, і голодний.

Випустив з рук чоловік вовка. Прийшли разом до колиби, розпалили вогонь, напекли риби. Кинув чоловік вовкові рибину.

— Дай іще!

Кинув чоловік вовкові ще одну рибку. З’їв вовк і цю.

— Дай іще!

Відрізав чоловік круглий кусень сиру і кинув вовкові. З’їв вовк і сир. І так наївся досхочу.

Іде чоловік додому, плететься за ним і вовк. На небі світив повний місяць. Проходять чоловік і вовк коло води, світиться місяць колесом білим у воді, а вовк питає:

— Чи можу я взяти собі той сир?

— Можеш, але мусиш вихлебтати всю воду.

Хлебче, хлебче вовк, уже його лютим холодом прошпарило, а до сиру дохлебтатися не може.

Ще, може, й сьогодні хлебче воду, якщо не вихлебтав.

Вовк та чоловік. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 157. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 65 — 66. Варіанти: Галиця — Архів П. В. Лінтура.; Королович — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

173 (4876). Вовк та чоловік. СУС —. Записано 2008 року. Шовкопляс Надія Степанівна (1940). Полтавська область, Оржицький район, Лазірка

Вовк та чоловік
Українська народна казка Полтавщини

Зустрів одного разу вовк старого жебрака і каже:

— Я тебе з’їм!

— Мене? Бачиш, який я худий: кістки та шкіра. Не посмакує тобі моє м’ясо. Я тобі скажу, кого їсти.

— Кого?

— У лісі люди рубають дрова. Дивись уважно: від якого полетять якнайдалі тріски, того їж! У нього м’ясо смачне.

Побіг вовк до лісу, виліз на високого дуба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закачані, сокира виблискувала, а тріски летіли, як білі птахи. Прийшов до чоловіка вовк і каже:

— Я тебе з’їм!

— Хочеш мене з’їсти? Добре! Тільки трішки почекай, доки я помиюся і помолюся. Я не звір, мені треба до смерті підготуватися.

— Добре, я почекаю! Тільки недовго!

Пішов чоловік у гущавину, вирубав собі гарну палицю, взяв сокиру й іде. Вовк дивиться на чоловіка і питає:

— Навіщо тобі палиця? Може, будеш мене бити?

— Чого б я тебе бив? Я помився, а зараз дай мені твого хвоста руки витерти!

Обернувся вовк хвостом до чоловіка, обкрутив чоловік хвостище довкола лівої руки, а правою вдарив так, що палиця у вовка на хребті затріщала. Бив, бив, бив так, що вовк усі зірки на небі бачив. Вовчисько застогнав:

— Та чи не казав я, що ти мене будеш бити? Ой, ой, ой! Пусти мене, я вже буду чесний. Тільки дай мені щось поїсти, бо я вже битий і голодний.

Випустив чоловік вовка з рук. Прийшли разом до будинку, розпалили вогонь, напекли риби. Кинув чоловік вовкові рибину.

— Дай іще!

Кинув ще одну рибинку. З’їв вовк і цю.

— Дай іще!

Відрізав чоловік круглий шматок сиру і кинув вовкові. З’їв вовк і сир. І так наївся досхочу.

Іде чоловік додому, плететься за ним і вовк. На небі світить місяць. Проходять чоловік і вовк коло води, світиться місяць колесом білим у воді, а вовк питає:

— Чи можу я взяти собі цей сир?

— Можеш, але мусиш вихлебтати всю воду.

Хлебче, хлебче вовк, уже й змерз, а до сиру ніяк не добереться. Може, і до сьогодні хлебче воду, якщо не вихлебтав.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

120 (4722). Вовк та чоловік. СУС (-34*). Записала Горбушова Анна (3 клас) 2008 року. Горбушова Віра Василівна (1949). Полтавська область, Пирятинський район, Калиновий Міст

Вовк та чоловік
Українська народна казка Кіровоградщини

Зустрів одного разу вовк старого жебрака та й каже:

— Я тебе з’їм!

— Мене? Бачиш, який я худий — кістки та шкура. Недобре моє м’ясо. Давай я тобі посовітую, кого лучче з’їсти.

— Кого? — питає вовк.

— Он у лісі рубають дрова. Піди та подивись добре. Від кого найдальше летять тріски, того їж, він найсмачніший.

Побіг вовк до лісу, виліз на високе дерево. Сидить і дивиться, хто ж лучче рубає. Дивився, дивився і вгледів чоловіка, від якого найдалі тріски летіли. Зліз вовк, прийшов до чоловіка та й каже:

— Я тебе з’їм.

— Хочеш мене з’їсти? Що ж, добре, тільки почекай, хай я помиюся і помолюся. Я ж не звір, мені треба приготуватися до смерті.

— Добре, — погодився вовк, — я пожду.

Пішов чоловік до річки, вмився та й іде назад. По дорозі вирубав замашну палицю та й іде до вовка.

— Помився? — питає вовк.

— Дай мені хвоста, я руки обітру.

Обернувся вовк хвостом до чоловіка, а той вхопив хвоста, обкрутив довкола лівої руки, а правою так влупив вовка дрючком, що той зірки на небі серед білого дня побачив.

Вовчисько застогнав:

— Пусти мене, я вже не буду людей їсти.

Пустив чоловік вовка, жаль йому його стало. От вовк і просить:

— Дай мені щось поїсти, бо здохну.

Повів його чоловік до річки, наловив риби, напік і кинув вовкові одну рибину. Той проковтнув і просить ще. Так, поки не поїли всю рибу. А в чоловіка в торбі був ще сир. Дав вовкові ще й сиру, та йому все мало. От на небі вже зорі появилися, і місяць. Вовк побачив його в річці та й каже:

— Я той сир теж з’їм.

— Їж, — каже чоловік, — тільки мусиш спочатку вихлебтати воду.

Хлебче вовк воду, а до сиру дохлебтатися не може. Так і донині хлебче.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

155 (8039). Вовк та чоловік. СУС — 34*. Записано 2010 року. Григоренко Людмила Артемівна (1932). Кіровоградська область, Новоархангельський район, Кам’янече