Вовк та чоловік Українська народна казка Закарпаття
Зустрів одного разу вовк старого жебрака:
— Я тебе з’їм!
— Мене? Видиш, який я худий: кістки та шкіра. Не посмакує тобі моє м’ясо. Я тобі дам пораду, кого їсти.
— Кого?
— У лісі люди рубають дрова. Позирай добре: від котрого найдальше летять тріски, того їж! У нього м’ясо смачне.
Побіг вовк до лісу, виліз на високого граба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закасані, сокира вістрям виблискувала, а тріски летіли, як білі птахи.
Прийшов до чоловіка вовк і каже:
— Я тебе з’їм!
— Хочеш мене з’їсти? Добре! Тільки мало почекай, доки я помиюся і помолюся. Я не звір, мені треба до смерті приладитися.
— Добре, я почекаю! Тільки не довго!
Пішов чоловік у гущавину, вирубав собі замашну палицю, взяв сокиру й іде. Вовк дивиться на чоловіка і питає:
— Нащо тобі палиця? Може, будеш мене бити?
— Де би я тебе бив? Я помився, а зараз дай мені твого хвоста руки витерти!
Обернувся вовк хвостом до чоловіка, обкрутив чоловік хвостище довкола лівої руки, правою сягнув так, що палиця у вовка на хребті затріщала. Бив, бив, бив так, що вовк усі зірки на небі бачив.
Вовчисько застогнав:
— Та чи не казав я, що ти мене будеш бити! Йой, йой, йой!.. Пусти, пусти, я вже буду чесний! Тільки дай мені щось закусити, бо я вже і битий, і голодний.
Випустив з рук чоловік вовка. Прийшли разом до колиби, розпалили вогонь, напекли риби. Кинув чоловік вовкові рибину.
— Дай іще!
Кинув чоловік вовкові ще одну рибку. З’їв вовк і цю.
— Дай іще!
Відрізав чоловік круглий кусень сиру і кинув вовкові. З’їв вовк і сир. І так наївся досхочу.
Іде чоловік додому, плететься за ним і вовк. На небі світив повний місяць. Проходять чоловік і вовк коло води, світиться місяць колесом білим у воді, а вовк питає:
— Чи можу я взяти собі той сир?
— Можеш, але мусиш вихлебтати всю воду.
Хлебче, хлебче вовк, уже його лютим холодом прошпарило, а до сиру дохлебтатися не може.
Ще, може, й сьогодні хлебче воду, якщо не вихлебтав.
Вовк та чоловік Українська народна казка Полтавщини
Зустрів одного разу вовк старого жебрака і каже:
— Я тебе з’їм!
— Мене? Бачиш, який я худий: кістки та шкіра. Не посмакує тобі моє м’ясо. Я тобі скажу, кого їсти.
— Кого?
— У лісі люди рубають дрова. Дивись уважно: від якого полетять якнайдалі тріски, того їж! У нього м’ясо смачне.
Побіг вовк до лісу, виліз на високого дуба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закачані, сокира виблискувала, а тріски летіли, як білі птахи. Прийшов до чоловіка вовк і каже:
— Я тебе з’їм!
— Хочеш мене з’їсти? Добре! Тільки трішки почекай, доки я помиюся і помолюся. Я не звір, мені треба до смерті підготуватися.
— Добре, я почекаю! Тільки недовго!
Пішов чоловік у гущавину, вирубав собі гарну палицю, взяв сокиру й іде. Вовк дивиться на чоловіка і питає:
— Навіщо тобі палиця? Може, будеш мене бити?
— Чого б я тебе бив? Я помився, а зараз дай мені твого хвоста руки витерти!
Обернувся вовк хвостом до чоловіка, обкрутив чоловік хвостище довкола лівої руки, а правою вдарив так, що палиця у вовка на хребті затріщала. Бив, бив, бив так, що вовк усі зірки на небі бачив. Вовчисько застогнав:
— Та чи не казав я, що ти мене будеш бити? Ой, ой, ой! Пусти мене, я вже буду чесний. Тільки дай мені щось поїсти, бо я вже битий і голодний.
Випустив чоловік вовка з рук. Прийшли разом до будинку, розпалили вогонь, напекли риби. Кинув чоловік вовкові рибину.
— Дай іще!
Кинув ще одну рибинку. З’їв вовк і цю.
— Дай іще!
Відрізав чоловік круглий шматок сиру і кинув вовкові. З’їв вовк і сир. І так наївся досхочу.
Іде чоловік додому, плететься за ним і вовк. На небі світить місяць. Проходять чоловік і вовк коло води, світиться місяць колесом білим у воді, а вовк питає:
— Чи можу я взяти собі цей сир?
— Можеш, але мусиш вихлебтати всю воду.
Хлебче, хлебче вовк, уже й змерз, а до сиру ніяк не добереться. Може, і до сьогодні хлебче воду, якщо не вихлебтав.
Вовк та чоловік Українська народна казка Кіровоградщини
Зустрів одного разу вовк старого жебрака та й каже:
— Я тебе з’їм!
— Мене? Бачиш, який я худий — кістки та шкура. Недобре моє м’ясо. Давай я тобі посовітую, кого лучче з’їсти.
— Кого? — питає вовк.
— Он у лісі рубають дрова. Піди та подивись добре. Від кого найдальше летять тріски, того їж, він найсмачніший.
Побіг вовк до лісу, виліз на високе дерево. Сидить і дивиться, хто ж лучче рубає. Дивився, дивився і вгледів чоловіка, від якого найдалі тріски летіли. Зліз вовк, прийшов до чоловіка та й каже:
— Я тебе з’їм.
— Хочеш мене з’їсти? Що ж, добре, тільки почекай, хай я помиюся і помолюся. Я ж не звір, мені треба приготуватися до смерті.
— Добре, — погодився вовк, — я пожду.
Пішов чоловік до річки, вмився та й іде назад. По дорозі вирубав замашну палицю та й іде до вовка.
— Помився? — питає вовк.
— Дай мені хвоста, я руки обітру.
Обернувся вовк хвостом до чоловіка, а той вхопив хвоста, обкрутив довкола лівої руки, а правою так влупив вовка дрючком, що той зірки на небі серед білого дня побачив.
Вовчисько застогнав:
— Пусти мене, я вже не буду людей їсти.
Пустив чоловік вовка, жаль йому його стало. От вовк і просить:
— Дай мені щось поїсти, бо здохну.
Повів його чоловік до річки, наловив риби, напік і кинув вовкові одну рибину. Той проковтнув і просить ще. Так, поки не поїли всю рибу. А в чоловіка в торбі був ще сир. Дав вовкові ще й сиру, та йому все мало. От на небі вже зорі появилися, і місяць. Вовк побачив його в річці та й каже:
— Я той сир теж з’їм.
— Їж, — каже чоловік, — тільки мусиш спочатку вихлебтати воду.
Хлебче вовк воду, а до сиру дохлебтатися не може. Так і донині хлебче.