Українські народні казки

Вовк у мішку і лисиця

Українська народна казка про тварин

Був чоловік собі бідний і молотив на хуторі у багача верстов за десять од села. Іде він у неділю домой, аж гонять охотники вовка. Добігає вовк до чоловіка: «Здраствуй, чоловіче! А заховай мене, чоловіче; охотники мене уб’ють! Я тобі, — каже, — у великій пригоді стану», — «Куди ж я тебе заховаю?» — «У тебе мішок. А як охотники будуть питать, чи не бачив вовка, так кажи, мов оттуда побіг».

Чоловік узяв здоровий мішок і держить; вовк уліз у мішок. Добігають охотники, кажуть: «Не бачив вовка?» Чоловік каже: «Він он-туди побіг, на подол!» Вовк питає: «Чоловіче, чи далеко охотники?» А він каже: «Почти не видно». — «Випускай же мене з мішка».

Взяв і випустив його із мішка.

Ось ідуть вони собі дорогою — вовк і чоловік. Йшов довго не довго з сим чоловіком вовк, а чоловік і каже: «У якій же ти мені пригоді станеш?» — «Ти чоловік мелкий, по багачах робиш, так я тебе розірву». — «Чи так — і так! Ходім дорогою, кого зустрінем, як нас розсудить, так і буде».

Ідуть дорогою, зострічають кобилу. Здорова коняка, така коняка — тільки шкура та кістки. Здраствуються. Чоловік і каже: «Розсуди нас з оцим вовком! Я його од смерти одблагав; він мені казав — у великій пригоді буде, а він мене хоче тепер розірвать!»

Кобила каже: «Я як була у мого хазяїна молодою, давали за мене йому п’ятсот рублів, — він мене не продав, що я була добра. А тепер, — каже, — як доткнуся до його воріт, так мене вигонюють лозинням із села. Так тобі, чоловіче, і треба, хай, — каже, — розірве вовк». І з тим кобила пішла дорогою.

Вони йдуть собі. Чоловік і каже: «Кого зустрінемо, то як розсудить, що мене рвать, так мене і рвать!».

Ідуть. Зустрічають — біжить лисиця. Добігає, здраствується. Чоловік і каже: «Розсуди нас, лисичко, з оцим вовком. Я його од смерти одблагав, а він мене розірвать хоче!» — «Куди ж ти його, чоловіче, ховав?» — «У мішок». — «Я, — каже, — не пойму, щоб він був у оцім мішку: такий він здоровий!» А вовк каже: «Ні, був у мішку, був». — «Ні, — каже лисичка, — я не пойму; а влізь у мішок — я вас розсужу». — «А держи, — каже чоловік, — мішок».

Лисичка держить, а вовк лізе у мішок. Уліз у мішок. «Возьми, — каже лисиця, — зав’яжи його, чоловіче!» Узяв, зав’язав, а вона тоді і каже: «Що у тебе, чоловіче? Здається — ціп? А як ти молотиш сніп, — молоти, чоловіче, його у мішку!»

Давай чоловік його молотить. Вовк стрибає в мішку, а лисичка приказує: «Лучче бий, чоловіче, щоб знав, як тебе рвать!» Вовк стрибав, а то лежить, не двигається: уколотив він його. «А як, — каже лисичка, — ви соломку, чоловіче, забиваєте, так і його забий!»

Той чоловік як замахне ціп, а лисичка-сестричка недалеко стоїть. А він як замахнувся та лисичку по голові та й убив її. Вона й хвіст одкинула. Лисички жалко тому чоловіку: не хотя він убив її.

Походження та примітки

Вовк у мішку і лисиця. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 155. Зап. В. Лесевич в 90-х роках XIX ст. у с. Денисівка Лубенського пов. Полтавської губ. від Р. Ф. Чмихала. Оповідання Р. Ф. Чмихала. Зібрав Володимир Лесевич. — «Етнографічний збірник», т. XIV, Львів, 1904., стор. 248—249.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.