Вовк і кубила
Українська народна казка Поділля
Йде субі єдного разу вувк і такий голодний, шо гаш живіт ду хребта прілип. Дивиці — на лузі пасеці кубила. Підходи вувк ду неї, дивици на ню і кажи:
— Кубило, кубило, я тибе з’їм.
— А мине ни можна їсти, — відказує кубила.
— А ту чуго? — питає вувк.
— А ти пручитай, шо в мени на купиті написану.
І прутягнула їму задню ногу ду вучей. Як трісни вувка межи вуха, ту гет свічки в учах повставали.
Прійшов вувк до тіми, десь за метрів сто від кубили почухавсі і кажи:
— Вот піньок з вухамі, дурний, неграмутний і поліз читати…