Українські народні казки

Вовк і лисиця

Українська народна казка про тварин

Біжить лісом вовк; бачить — дятел на дереві сидить: тук-тук, тук-тук.

— Гей, дятле, даремна твоя робота, — кричить йому вовк, — весь свій вік працюєш, рубаєш, а сам без хати.

А дятел подивився на вовка і каже:

— А ти, сірий, все життя овець дереш, а сам без кожуха ходиш.

Подивився вовк на себе: правду каже. Побіг дальше. Біжить, а назустріч йому лисиця.

— Здрастуй, кумо!

— Здоров, куме!

— Кумо, скажи, як кожуха мені пошити? Здивувалася цьому лисиця, але каже:

— А так: носи мені вівці, із шкур тоді пошию.

Почав вовк старатись: носить і носить шкури, і м’ясо носить, а кожуха нема.

— Скоро, кумо? — питає.

— Скоро.

Знову носить вовк:

— Скоро, кумо?

— Зовсім мало треба: один комір пошити, — говорить йому лисиця і радить вовкові попову кобилу задерти — шкура кобиляча якраз на комір буде.

Пристеріг вовк кобилу та й напав на неї. Забіг ззаду, як лисиця казала (щоб за хвіст тягнув, то й шкура буде ціла), прив’язав свого хвоста до кобилячого, а кобила як смикнула та й потягла вовка. А той кричить:

— Рятуй, кумо!

— А ти ногами бори, впирайся і бори!

— Тут бори не бори, а будеш на поповому дворі!

Походження та примітки

Вовк і лисиця. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 47. Зап. М. Ф. Мицик в 1958 р. у с. Вишнопіль Уманського р-ну Черкаської обл. від Л. Ф. Мицик (17 р. ). Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 214, арк. 3І.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Вовк і лисиця

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід і баба. Захотілося їм рибки поїсти. Каже баба дідові:

— Піди та налови рибки, а я сковорідку грітиму.

Так і порішили. Пішов дід, закинув вудку і ловить. Піймає рибенятко і на берег в кущі кидає. Ловить і кида. Оглянувся, а рибки нема. А то хитрюща лисиця з-за куща витягала рибку та їла.

Розсердився дід та й пішов додому ні з чим. Розказав бабі все, вона посміялася та й перестала сковорідку гріти.

А хитра лисиця іде лісом та й зустрічає вовка. Розповіла вона, що рибки їла та й навчила його, як ловити.

— Ти, — каже, — встроми хвіст в ополонку та приказуй: «Ловись рибко велика й маленька!».

Пішов вовк до ставка, встромив хвіст у воду та каже:

— Ловись рибко, велика й велика!

А мороз тріщить, аж очі злипаються. Лисиця побігла в село та й підняла ґвалт.

— Люди добрі, в кого порося, в кого овечка — бережіться вовка!

От баби, хто з рогачами, хто з лопатою і побігли бити вовка. А той як таке побачив, та як рвонув з місця, так хвіст в ополонці і залишився.

А лисиця тим часом побігла в село, вимазала голову тістом, лягла на дорозі та й стогне. Побачив її вовк, пожалів, узяв на плечі та й несе. Думав бідолаха, що то її так били, що аж мозки вилізли. А лисиця сидить на вовкові та приказує тихцем:

— Битий небиту везе.

Довіз вовк лисицю до нори, глянув, а вона здорова.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

228 (4414). Вовк і лисиця. СУС (1)+2+3+4. Записано 2008 року. Бондаренко Олександра Андріївна (1930). Чернігівська область, Ічнянський район, Іржавець

Вовк і лисиця

Українська народна казка Чернігівщини

Ішов вовк лісом і знайшов м’ясо. Аж біжить лисиця та й каже:

— Давай поділимо м’ясо та по віку. От я, коли жили Адам і Єва, вже була стара діва.

Вовк сів, подумав та й каже:

— Я не знаю, коли жили Єва і Адам, а м’яса тобі все одно не дам.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

99 (4545). Вовк і лисиця. СУС —. Записав Попелишко Олександр (8 клас) 2008 року. Іваненко Тетяна Василівна (1928). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Смяч