Українські народні казки

Вовк і собака

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В старенькій хатинці жила сім’я: тато, мама і двоє дітей, а ще у них був собака. Він був не породистий, і жив у будці біля хатини.

Майже кожен день сім’я влаштовувала свята і збирали до себе усе село.

Зима. Навколо свято Нового року. Все село зібралося у них вдома. Коли свято відсвяткували, усі порозходились по своїм домівках. Темінь по всьому селу. Вмить заскрипів забор, але собака навіть не гавкнув. І знову заскрипів забор, і шум із сараю зник.

На наступний день батько замітив, що зник мішок із зерном. Батько розгнівався і вигнав собаку. Той, як скажений, побіг до лісу. Добігши, засумував. До нього підповз вовк.

— Що? Вигнали? — питає.

— Ага!

— Мене вже давно вигнали, тепер живу тут. Може, якось допомогти?

— Та чи поможеш ти?

Придумали вони план. Вовк неначе б викрадає дитину, а собака бореться з вовком і його знову приймають додому.

На наступний день сім’я пішла поратися, а малий гуляв сам. Вовк швиденько підбігає і хапає малого. Мати кричить! Собака нападає на вовка, борючись за дитину.

Батьки страшенно зраділи і забрали собаку додому.

Той прибіг до вовка і каже:

— Дякую тобі, вовче!

— Ага. Бувай! Та мене не забувай!

— Не забуду!

Вовк і побіг до лісу. А собака живе у селі і так йому нудно, хоть і ситно, що він ні, ні та й подумає: «Лучче б я у лісі з вовком жив!»

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

240 (7385). Вовк і собака. СУС 101. Записала Дуренько Олена 2009 року. Литвинова Валентина Андріївна (1954). Дніпропетровська область, Межівський район, Демурине