Українські народні казки

Вовк-дурень

Українська народна казка про тварин

Був собі вовк-католи́к, найшов кусок сала да й не їв. Послі, як зголоднів, подумав собі: що я за вовк-католи́к, найшов сала да й не їв; тепер що зустріну, то і з’їм.

Іде та йде, ажно́ пасеться кобила. Підійшов вовк під кобилу і бає: «Я тебе з’їм». А кобила просить: «Не їж мене, вовче, зараз, а хоч перед смертю підкуй». Вовк став кувати кобилу, а вона йому копитом в зуби. Вовк перекотився, а кобила утекла. Устав вовк да й думає: який вовк-дурень, найшов сала — не їв; альбо що я за коваль кобилу кувати. Тепер що зустріну, то з’їм.

Йде та йде. Пасеться свиня. «Свиня, свиня, я тебе з’їм!» — «Не їж мене, вовче, а хоть перед смертю висповідай». Вовк став свиню сповідати, а вона йому личе́м у живіт. Вовк покотився, а свиня утекла. Полежав вовк да й думає: що я за дурень, найшов сала — не їв, або що я за піп свиню сповідати... Тепера, що зустріну, то з’їм.

Підійшов він гарци́ далей, ажно баранчик пасеться. «Баранчик, баранчик, я тебе з’їм». — «Дурний ти, вовк, стань унизу да рази́нь рота, то я з гори тобі сам в рот ускочу». Пішов вовк під гору і жде, а баранчик розігнався да вовкові рогами в зуби, одно що не забив на смерть, а сам побіг.

Насилу очну́вся вовк да й думає: який дурень, хотів, щоб баранчик сам в рот вбіг; тепер що зустріну, то з’їм.

Вийшов він на луг, а там череда гусей пасеться. «Гуси, гуси, я вас поїм!» — «Добре, вовче, одно, перед смертю заграй нам марша, а ми потанцюєм». Вовк сів за кущ да й затрубив: «Ау-у-у!» А гуси — тра-тра, тра! Знялися й полетіли.

Вовк став як дурень та й думає: ото дурень, який музика гусям марша грати. Тепер що зустріну, то з’їм.

Вийшов він на поле, а там женці жнуть жито і сучка здалеки́ лежить. Вовк підкрався к їй да й каже: «Я тебе, сучко, з’їм!» — «Дурень ти, вовче! Нащо тобі мене їсти? Сьогодні у мого господаря родини справлятимуться, я тебе заведу в хату, то там і нап’єшся, і наїсися».

Жде вовк вечора да й пішов з сучкою в село. Як стемніло, сучка якось ввела його в хату, і лягли вони обойга́ під столом. Звичайно, п’янії мужики порозливали горілки, наскидали з стола то костей, то хліба. Вовк нализався горілки і наївся і став п’яний. Мужики стали пісні співати, і вовку захтілося. Да й каже сучці: «І я заспіваю». — «Не ру[ш], дурню, а то заб’ють». Для того вовк не утерпів і заспівав. А мужики — хто ножем, хто вилками, хто коцюбою, а хто добре п’яний — той кулаком. Да й забили вовка.

А сучка зраділа да й думає: отак тобі, дурню, й треба.

Походження та примітки

Вовк-дурень. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 122. Зап. М. Г. Фенюк в с. Біле Пінського пов. Мінської губ. (на межі з Волинською губ. ). Час запису не зазначений. Известия Отделения русского языка и словесности императорской Академии наук, СПб., 1852—1916., 1893, т. III, кн. 3, стор. 31—32.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.