Українські народні казки

Вовк-колядник

Українська народна казка про тварин

Були собі дід та баба, і було в їх семеро овець, курочка рябенька і песик Левонтович. От сидять вони та й кажуть: «Якби це хто нам заспівав — оддали б йому овечку». А вовк підслухав, іде та:

— Із горки на горку дворець,
У діда, у баби семеро овець,
Курочка рябенька, песик Левонтович,
[Віддай, діду, овечку].

— Оддаймо, діду, йому овечку. Взяли і оддали.

Приходе вовк і на другий день:

— Із горки на горку дворець...

Та так ходив, аж поки всіх овець не переносив, і курочку рябеньку, і песика Левонтовича. Іще іде:

— Із горки на горку дворець,
[У діда, у баби семеро овець,
Курочка рябенька, песик Левонтович,
Віддай, діду, бабу].

Дід слухав, слухав, взяв бабу і оддав. Одніс вовк бабу. Ще приходе:

— Із горки на горку дворець...

Думав дід, думав; нічого дать. Взяв і вийшов сам. Вовк і його з’їв.

Походження та примітки

Вовк-колядник. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 162. Зап. І. І. Манжура в с. Вільшана Харківського пов. Час запису не зазначений. Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 97, арк. 232.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Вовк-колядник

Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому лісі. От прийшло Різдво. Дід і баба приготувалися і ждуть колядників. Ждали вони, ждали, ніхто до них не йде, бо хата далеко від села. І зажурилися старі. Але чують, хтось стука. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Чують:

— Дозвольте колядувати!

Дід і баба в один голос:

— Колядуйте!

Раптом товстий вовчий голос каже:

А в діда, діда перва ягничка,

Друга теличка.

Третя баба,

Давай, діду, ягничку!

Дід каже:

— Не дам!

Баба каже:

— Не дам, вона в нас одна!

Вовк як почав стукати-грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться. Та ще й кричить:

— Давай, діду, бо й тебе з’їм!

Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку. Взяв вовк ягничку на плечі та й поніс у ліс. З’їв її і знову приходить колядувати. Підходить до вікна, гукає:

— Дозвольте колядувати!

Дід відповідає:

— Нема чого давати!

А вовк стукає-грюкає, добивається:

— Дозвольте, бо й вас з’їм!

Дід і каже:

— Колядуй!

Вовк знову колядує:

А в діда, діда перва ягничка.

Друга теличка,

Третя баба,

Давай, діду, теличку!

Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає-грюкає. Що було дідові робити? Взяв та й віддав теличку. Вовк забрав теличку і поніс в ліс. Їв, їв, не доїв телички. Вернувся знову до діда. І знову питає:

— Дозвольте колядувати!

Дід відповідає:

— Нема чого давати!

Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив. Вовк колядує:

А в діда, діда перва ягничка.

Друга теличка,

Третя баба,

Давай, діду, бабу!

Дід каже:

— Не дам.

Вовк кричить:

— Давай, бо й тебе з’їм, хату поламаю!

Попрощався дід з бабою, заплакав, а баба зав’язалася великою хусткою. Узяв вовк бабу на спину і поніс. Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку. Баба сидить на пеньку і шепче:

— Рости, рости, пеньку, вгору!

Вовк пита:

— Що ти кажеш?

— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з’їв.

І знов баба каже:

— Рости, рости, пеньку, вгору!

Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти. Як гляне, а баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні. Баба сидить на пеньку і каже:

— Рости, рости, пеньку, вниз!

Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться, стоїть хатка, зроблена з сиру та масла, колодка також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку і з’їла, а сама увійшла в хату.

В хаті все було зроблено із сиру та масла. Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася, залізла під корито, яке стояло посеред хати і сидить. Коли це приходять господарі, дикі кози. Ввійшли й питають:

— Хто був в нашій хаті? Хто поламав грубу?

Їм ніхто не відповідає. Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли пастись, а цапа залишили сторожувати.

Баба сидить під коритом і шепче:

— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!

Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.

Прийшли вечором кози, набили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали дірки і полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.

Баба сидить під коритом і шепче:

— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!

Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла вколупати сиру і масла, а цап бабу цап за рукав і держить.

Прийшли кози і хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде їм вірно служить.

Баба все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоб баба не втекла. Потім звикли кози до баби і перестали стерегти.

Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала. Добре було козам з бабою жить. Але скучно було бабі за дідом.

Як тільки пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда. Приходить, залізла на горище і сидить над діркою.

Дід наварив каші, сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та й вкинула в кашу. Дід подумав, що то щось погане впало і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в горщику, вилив у миску і їсть. Баба знов взяла і кинула грудку масла в кашу. Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша була добра, то з’їв ще й ту, що з цебрика. Баба тоді й каже:

— Дідусю, зніми мене!

Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

244 (4503). Вовк-колядник. СУС порівн. 162А*. Записано 2008 року. Дерев’янко Олександра Іванівна (1925). Чернігівська область, Прилуцький район, Прилуки