Були собі дід та баба, і було в їх семеро овець, курочка рябенька і песик Левонтович. От сидять вони та й кажуть: «Якби це хто нам заспівав — оддали б йому овечку». А вовк підслухав, іде та:
— Із горки на горку дворець,
У діда, у баби семеро овець,
Курочка рябенька, песик Левонтович,
[Віддай, діду, овечку].
— Оддаймо, діду, йому овечку. Взяли і оддали.
Приходе вовк і на другий день:
— Із горки на горку дворець...
Та так ходив, аж поки всіх овець не переносив, і курочку рябеньку, і песика Левонтовича. Іще іде:
— Із горки на горку дворець,
[У діда, у баби семеро овець,
Курочка рябенька, песик Левонтович,
Віддай, діду, бабу].
Дід слухав, слухав, взяв бабу і оддав. Одніс вовк бабу. Ще приходе:
— Із горки на горку дворець...
Думав дід, думав; нічого дать. Взяв і вийшов сам. Вовк і його з’їв.
Вовк-колядник Українська народна казка Чернігівщини
Жив собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому лісі. От прийшло Різдво. Дід і баба приготувалися і ждуть колядників. Ждали вони, ждали, ніхто до них не йде, бо хата далеко від села. І зажурилися старі. Але чують, хтось стука. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Чують:
— Дозвольте колядувати!
Дід і баба в один голос:
— Колядуйте!
Раптом товстий вовчий голос каже:
А в діда, діда перва ягничка,
Друга теличка.
Третя баба,
Давай, діду, ягничку!
Дід каже:
— Не дам!
Баба каже:
— Не дам, вона в нас одна!
Вовк як почав стукати-грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться. Та ще й кричить:
— Давай, діду, бо й тебе з’їм!
Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку. Взяв вовк ягничку на плечі та й поніс у ліс. З’їв її і знову приходить колядувати. Підходить до вікна, гукає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
А вовк стукає-грюкає, добивається:
— Дозвольте, бо й вас з’їм!
Дід і каже:
— Колядуй!
Вовк знову колядує:
А в діда, діда перва ягничка.
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, теличку!
Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає-грюкає. Що було дідові робити? Взяв та й віддав теличку. Вовк забрав теличку і поніс в ліс. Їв, їв, не доїв телички. Вернувся знову до діда. І знову питає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив. Вовк колядує:
А в діда, діда перва ягничка.
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, бабу!
Дід каже:
— Не дам.
Вовк кричить:
— Давай, бо й тебе з’їм, хату поламаю!
Попрощався дід з бабою, заплакав, а баба зав’язалася великою хусткою. Узяв вовк бабу на спину і поніс. Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку. Баба сидить на пеньку і шепче:
— Рости, рости, пеньку, вгору!
Вовк пита:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з’їв.
І знов баба каже:
— Рости, рости, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти. Як гляне, а баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні. Баба сидить на пеньку і каже:
— Рости, рости, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться, стоїть хатка, зроблена з сиру та масла, колодка також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку і з’їла, а сама увійшла в хату.
В хаті все було зроблено із сиру та масла. Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася, залізла під корито, яке стояло посеред хати і сидить. Коли це приходять господарі, дикі кози. Ввійшли й питають:
— Хто був в нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає. Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли пастись, а цапа залишили сторожувати.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.
Прийшли вечором кози, набили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали дірки і полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла вколупати сиру і масла, а цап бабу цап за рукав і держить.
Прийшли кози і хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде їм вірно служить.
Баба все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоб баба не втекла. Потім звикли кози до баби і перестали стерегти.
Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала. Добре було козам з бабою жить. Але скучно було бабі за дідом.
Як тільки пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда. Приходить, залізла на горище і сидить над діркою.
Дід наварив каші, сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та й вкинула в кашу. Дід подумав, що то щось погане впало і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в горщику, вилив у миску і їсть. Баба знов взяла і кинула грудку масла в кашу. Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша була добра, то з’їв ще й ту, що з цебрика. Баба тоді й каже:
— Дідусю, зніми мене!
Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.