Українські народні казки

Вовча обіцянка

Українська народна казка Поділля

Вовк робив одному господареві шкоду. Хазяїн поставив на вовка капкан. Вовк зловився. Коли прийшов хазяїн, побачив вовка, зрадів і сказав:

— Тепер згинеш в моїх руках.

Та й давай бити його палицею. Вовк почав проситися, а хазяїн каже:

— А ти не мав серця мені все таку кривду робити?

А вовк на це відповідає:

— Ти знаєш, чоловіче, що мені бог призначив м’ясом живитися, тож я мусив кожного разу твою вівцю загризти, хоч ти знаєш, що я не маю ні хати, ні комори, де б собі на довше переховати.

— Не прощаю, а уб’ю! — каже хазяїн.

Вовк не переставав проситися, обіцяв, що вже того ніколи не зробить, що вже м’яса не буде їсти, але буде живитися корінцями, хіба на Великдень або на Різдво зловить собі рибку. Хазяїн змилосердився і пустив вовка, мовлячи:

— Іди в світ і не гріши більше!

Подякував вовк господареві і забожився, що додержить обіцянки. Вийшов він на кінець городу, а свиня, таки того самого хазяїна, побачила вовка, злякалася, пішла в калюжу й занурилася. Вовк оглянувся, чи не видно хазяїна, сів на березі й придивляється, ніби не знав, що то таке, та й думає: жаба не жаба, рак не рак, ящірка не ящірка.

— Ага! То, певно, щупак! — каже вовк, та й шубовснув у воду і свиню за вухо.

Аж тут біжить хазяїн з палицею і кричить на вовка. А вовк лиш хвостом закинув та й в ноги.

— Ото маєш вовчу обіцянку! — кричав хазяїн.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

178 (6444). Вовча обіцянка. СУС —. Записано 2009 року.
Оповідач: Олійник Параска Олександрівна (1923 року народження) Микулинці Літинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.