Українські народні казки

Вода

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одне село мало назву Кринички. Його так назвали тому, що в селі було води досхочу. Де хочеш, там і буде, де не було — з’явиться. Люди не дорожили водою, бо її було кругом багато.

Аж ось одного дня води не стало. Люди почали дивуватися:

— Чому це води нема?

Один селянин вирішив дізнатися та й подався, куди очі дивилися. Йде, йде, а назустріч йому чоловік з іншого села. Зупинився він і питає:

— Куди ти, друже, йдеш?

— Та ось на пошуки води, — відповів селянин.

— А з якого ти села? — спитав чоловік.

— Із Криничок.

— Тю, так у вас завжди вода була.

— Була та й не стало, — сумно відповів селянин.

— То ходімо разом воду шукати, — запропонував добрий чоловік.

— Ходімо, — зрадів селянин.

Ідуть вони, а на зустріч їм біжить лісова мишка. Мабуть, від когось утікала та й просить:

— Сховайте мене, добрі люди!

Чоловіки хутко її сховали, а потім і питають:

— Хто тебе так сильно налякав?

— Лисиця, хто ж іще?

— Давай з нами подорожувати, — запропонували мандрівники.

— А куди ви йдете? — радісно спитала мишка.

— Шукаємо зниклу воду.

Мишка зраділа, що може допомогти людям:

— Я знаю у лісі одне джерельце, ходімо до нього.

Джерельце поїло водою весь ліс, який дякував смачними ягодами, грибами, кислицями та прохолодою у велику спеку. Коли чоловіки прийшли на галявину, то вирішили відрами наносити води у криниці.

Довго носили вони, води ставало все більше і більше. Знову у криницях заблищала вода. Люди зраділи. У кожному дворі криницю прикрасили різними візерунками.

Відтоді у селі вода стала у пошані.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

85 (7235). Вода. СУС —, новотвір. Записала Колос Ольга 2009 року. Колос Ганна Микитівна (1942). Дніпропетровська область, Петриківський район, Лобойківка