Українські народні казки

Воли та цап

Українська народна казка Полтавщини

Був собі чоловік. Була в нього пара волів. Та доводилося їм дуже тяжко працювати. Аж якось увечері прийшли вони додому і почали жалітися один одному. А цап то почув і каже:

— Які ж ви дурні. Я би на вашому місці прикинувся слабким та хворим, тоді господар не взяв би вас орати.

А господар стояв під стайнею і слухав все, що вони говорили, тому вже знав наперед, що вони будуть робити. На другий день рано приходить він до стайні, а один віл лежить уже, наче хворий, удає, що він заслаб.

Господар не дає йому їсти, бо каже, що слабкий їсти не схоче. А здоровому дав їсти і пішов орати разом із ним та цапом. А як приходив з дому, сказав жінці, щоб їсти волові не давала, навіть води. І так віл лежав цілий день голодний і без води. Той віл, що пішов з цапом орати, був дуже злий на нього. Бо дуже незручно було з цапом орати, а той, що залишився, теж був злий на цапа, бо залишився голодним.

А ввечері, як посходилися, то й посварилися з цапом. І більше вже ніколи не слухалися його порад.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

90 (4984). Воли та цап. СУС —. Записала Свистун Марина 4 березня 2008 року. Лашко Олександра Пимонівна (1931). Полтавська область, Козельщинський район, Солониця