Українські народні казки

Волохате, пелехате — на гроші багате

Українська народна казка Поділля

Колись давно, за царя Опенька, як була земля тоненька, жили собі два дід і баба. В діда була дочка і в баби була дочка. Дідова дочка була дуже роботящою, вся хатня робота була на ній, а бабина лежала на п’єцу, ніжилася в подушках, лінь розвивала.

Одного разу дідова дочка не вспіла зробити всієї хатньої роботи. Розсердилася баба та й каже до діда

— Діду, твоя дочка ледача, вези її в ліс, хай її вовка з’їдять.

Запріг дід коня в санки та й повіз дочку в ліс. Їхали вони довго і приїхали до старої хатки. Хатка була зачинена і ніхто в ній не жив. Дід вйокнув на коня та й поїхав додому.

Осталася дівчина в хатці. Скоро поприбирала, розпалила в печі, зварила горщичок каші. Аж чує дівчина,хтось коло хати вовтузиться. А тоді почувся стук в двері. І голос чути:

— Дівко, дівко, одчини!

Дівчина одчинила.

— Дівко, дівко, пересади через поріг.

Вона й пересадила.

— Дівко, дівко, ходімо гуляти!

— Я не маю що вбрати, — отвічає вона.

— Заглянь мені в праве вухо.

Дівчина як подивиться в праве вухо, а там вдяги різної, якої хочеш. Витягла собі дівчина одежі, скільки хотіла, а тут півень:

— Кукуріку!

Волохате, пелехате, на гроші багате щезло, а дівчина осталася з багатством в хатці.

А дідові стало шкода своєї дочки. Поїхав він у ліс, щоб забрати її додому. Приїхав у ліс до хатинки, забрав дочку. Їде і думає, що вдома буде свою дочку шанувати, а бабиній не поздоровиться.

Як приїхали дід з дочкою додому, зняли з санок скриню з багатством. А баба як побачила, тупнула ногою і сказала, щоб дід і її дочку в ліс віз.

Привіз дід бабину дочку до лісу і посадив в тій самій хатинці. В хаті був рейвах, а бабина дочка підкинула віника ногою і не хотіла робити порядок. Сіла коло столу, наїлася каші і почала дрімати.

Раптом хтось попід хату загупав, а тоді почувся стук у двері. Грубий голос сказав:

— Дівко, дівко, одчини!

— Невеликий пан, одчиниш сам!

— Дівко, дівко, пересади через поріг.

— Невеликий пан, сам перелізеш!

— Дівко, дівко, ходімо гуляти!

Дівка пішла гуляти. Волохате, пелехате так гуляло з дівкою, що розтрясло її, поки півні заспівали. Лишилися тільки кості.

На третій день дід приїхав по бабину дочку і бачить перед хатою тільки купу кісточок. Він зібрав їх і повіз додому. Баба з розпачу зійшла з ума, а дід став жити зі своєю дочкою. А вона скоро вийшла заміж за багатого чоловіка.

І стали вони жити-поживати і хліб жувати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

158 (7868). Волохате, пелехате — на гроші багате. СУС 480. Записано 2010 року. Наливайчук Василь Федорович (1930). Хмельницька область, Волочиський район, Щаснівка