Українські народні казки

Ворожнеча вовка, пса, кота й миші

Українська народна казка про тварин

То пес мав силу, щоби обганяв обійстя, а не мав нюху, а вовк мав нюх, а не мав сили. А як зійшлися оба, і зачали собі радити. Каже вовк до пса: «Заміняймося. Я тобі дам нюх, а ти мені дай силу!» Бо псові з силою зле виходило: як пішов ґазда в поле або худоба, то пес не міг дослідити, бо не мав нюху, а вовк хоть мав нюх, а не мав сили, то як ся здибав з конем або з свинею, то не міг розбити, щоби попоїв.

А як ся поміняли і вовк дав псові нюх, а пес вовкові силу, то добре їм обом з тим виходило. І зробили письмо. І вовк той контрахт віддав псові, бо він при домі, має де ліпше сховати, ніж вовк, що ходить по лісах, де днює, то вже там не ночує. А пес тото письмо дав котові, бо кіт завше в хаті, то має більше сховки по закутинах. А кіт не мав де сховати, то запхав у мишачу діру. А миші як ся збігли, та й тото письмо поточили та й з’їли. І тепер вовк за того письмо має за́зли на пса, і де би тілько пса здибав, так би го зараз роздер. А пес має за́зли на кота, що добре не переховав, так же ж часто пси пожирають котів. А кіт недобрий на миш і не дає їй ніколи спокою, доки не зловить і не з’їсть.

Походження та примітки

Ворожнеча вовка, пса, кота й миші. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 200. Зап. В. М. Гнатюк в 1902 р. у с. Пужники Бучацького пов. (Тернопільщина) від Т. Гринишиного. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 217.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.