Українські народні казки

Ворона та лисиця

Українська народна казка про тварин

Бо то була собі стара лисиця і не могла нічого де злапати. І лягла собі на болоті і лежить. Але прилетіла ворона, сіла на голові і дзьобає її очі. І тая лисиця перекинулася і злапала ворону. І ворона проситься в неї: «Ти стара, і я стара — не псуй собі зубів, а пусти мене». І каже до лисиці: «Лети зо мною до мене до двора, там в дворі роблять масло, і ти будеш масло їсти, то не будуть тебе зуби боліти». І прилетіла ворона з лисицею під браму і каже лисиці: «А ликай масло!». Але вилетів пес і біжить за лисицею. І вона прибігла до своєї ями і влізла і питає своїх ніжок: «А що ви, ніжки, гадали, як-їсьте до ями втікали?» — «Ми тоє гадали, щоби-сьмо втікли і щоби нас масло не помастило». І тая каже: «Ну, то куплю вам черевички за тоє! А ви що, вушка, гадали, як-їсьте до ями втікали?» — «Ми слухали, чи далеко масло за нами поспішає». — «Ну, то куплю завушнички вам! А ти, що, хвосте, гадав, як-їсь до ямки втікав?» — «А я то за пень, то за колоду, аби масло лисицю помастило». А вона тогди з ями: «На, масло, хвіст, коли він такий!» Пес злапав за хвіст і лисицю з’їв.

Походження та примітки

Ворона та лисиця. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 56/А. Зап. в середині XIX ст. на Поділлі. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 283—284. Паралелі: Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор, 459—460; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 218, 221—222; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 53—56.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.