Ворона і рак
Українська народна казка Чернігівщини

Жив-був собі рак. Виліз якось він зі своєї нірки погрітися на сонечку. А тут пристрибала ворона. Побачила вона рака та й схопила його дзьобом. Держить міцно і думає, як за нього взятися, аби з’їсти. Рак почув, що непереливки та й захотів ворону перехитрити. От він і каже:

— Ой, вороно! Я знав твого батька. Такий гарний птах був, розумний, толковий.

— Угу, — каже ворона, а рота не роззявляє.

— Ой, вороно! Я знав твою матір. Така ловка була, така хазяйка, не рівня другим воронам.

— Угу, — каже знов ворона, та рота не розтуляє.

— Ой, вороно! Я знав твоїх братів і сестер. Що то за молодці були! Сказано гарного роду.

— Угу, — все одказує ворона, не роззявляючи рота.

— Та ти їх усіх перевершила, — продовжує рак, — такої розумниці та красуні в світі нема. Еге ж?

Від тих слів ворона так загордилася, що забула про все та й закричала:

— Еге ж!

Від того ворона розкрила рот, а рак раз і в воду. Тільки його й бачили.