Українські народні казки

Ворона і її діти

Українська народна казка про тварин

ВОРОНА І ЇЇ ДІТИ — Українська Народна Казка Про Тварин
ВОРОНА І ЇЇ ДІТИ — Українська Народна Казка Про Тварин

Ворона підгодувала троє молодих воронят, що ще не могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них найсправедливіше». Каже она до них так: «Діти, ми на цім дереві не утримаємося, бо завтра се дерево хоче господар зрубати; сьогодні його призначив до зрубання, тому я вас мусю попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку». Діти кажуть: «Най буде».

Ворона бере в лаби найстаре вороня і несе. Серед води питає: «Синку, ци будеш ти так мене годувати на старі літа, як я тебе? Ци будеш ня, — каже, — так годувати і переносити, де треба, як я тебе переносю?» А воронятко каже: «Ой, чому ні! Буду, мамко!» А ворона пустила його до ріки і вернулася по друге та й так само пустила його до ріки, бо і то так обіцювало, як перше, а она знає, що то мудрація. Вертається та ворона за третім і питається і цего так, як тих двох, що вже потопилися. Але це третє каже: «Неньтьо, я не можу вам це обіцювати, бо і я буду мати тогди такі самі діти, як ви, і мусю їх так годувати, як ви нас годуєте, то їх опустити не можу і вам цього не обіцяю».

Тогди ворона сказала: «То ж ти — вірна моя дитина, ти правду сказала, то я тебе перенесу і догодую. А тих двох я потопила, бо були брехливі, бо обіцяли, що будуть мене так на старість годувати, як я вас годую».

Походження та примітки

Ворона і її діти. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. А. Онищук в 1913 р. у с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина) від І. Сандуляка. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 380.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Оформлення художника В. М. Дозорця