Вперта жінка
Українська народна казка Кіровоградщини
Один хазяїн мав дуже вперту жінку. Хоч би розумна була, то можна б якось примиритися, а то ще розуму Господь не дав. Щоб чоловік не сказав, жінка робить все навпаки. Побачив чоловік, що тільки вік з нею переведе, рішив її збутися. Один день каже:
— Завтра я піду на базар, а ти оставайся на хазяйстві. Не думай піти за мною.
— Як це? — каже жінка. — Як ти йдеш, то і я піду.
—А на хазяйстві хто останеться? — каже чоловік.
— Нічого не буде з тим хазяйством, на сусідів оставимо, — каже жінка.
На другий день знову сварка в хаті.
— Оставайся дома, — каже чоловік.
— А чого я? Оставайся ти, то й я остануся, — перечить жінка.
Бачив чоловік, що толку не було, одівся та й іде на базар. Жінка слідом за ним. Йдуть степом, підходять до річки. А річка широка, глибока, а через неї — мостик. Ідуть люди по тому мосту, а тільки він вузенький, можна йти тільки по одному. Каже чоловік жінці:
— Я піду вперед, а ти за мною.
— Ага, знову ти перший! Ні, я піду вперед, — відповідає жінка.
— Ну, йди, тільки май розум, тримайся за поручні і гляди, не скакай у воду.
— Чого це «не скакай»? А як я хочу?
— Та ти втопишся, бо плавать не вмієш.
— Ну і що? — не вгомониться жінка.
Вибігла вона на кладку та й шубовсть у воду, тільки п’ятки блиснули.
— Ну, чоловіче, мабуть ти — удівець, — говорять люди.
Погорював чоловік з год та й узяв іншу жінку — добру і слухняну.