Українські народні казки

Всім бідам біда

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі на білому світі один веселий майстер, який заробляв на життя тим, що ліпив нові та лагодив старі горщики. Звали його Горщиков’яз. Везе, було, він на продаж у місто товар і наспівує:

— Гарні горщики продаю, горщики в’яжу! Купуйте!

Почув те цар. Сподобалося володарю, що перед ним хоча й бідна, проте весела людина.

— Чому ти такий радісний? — запитує правитель чоловіка.

— Як мені бути сумним, якщо я ніякого лиха не знаю?

— Чи знаєш ти, яка є біда, всім бідам біда? — поставив володар дивне запитання.

— Так, — мовив на те селянин, — звичайно знаю.

— Добре, тільки нікому не розповідай, — сказав мудрий повелитель, — я хочу, щоб мої міністри відповіли.

Скликав цар трьох поважних міністрів і питає:

— Скажіть, яка є біда, всім бідам біда? Якщо відповісте, то залишитеся на посаді, а якщо ні — підете геть.

Дав на роздуми три дні. Пішли міністри шукати мудреців, одначе даремно.

Зібралися пихаті багатії в палац в призначений час.

— Ну що, відгадали? — поцікавився повелитель.

І тут із вулиці долинуло:

— Горщики продаю! Горщики в’яжу! Чудовий посуд!

— Царю, накажіть, аби не кричали під вікнами, — сказав один міністр, — це заважає!

— Нехай майстер співає, якщо він ніякої біди не знає! — мовив мудрий правитель.

Тут підвівся один із царських міністрів і цікавиться:

— Чи не відгадає він загадку?

— Запитайте, — дозволив володар, — все можливо.

Наступного дня найстаріший чиновник відшукав веселого Горщиков’яза.

— Чоловіче, відгадай загадку: яка є біда, всім бідам біда?

— Заплати сто золотих! — відповів на те селянин.

Відрахував чиновник сто монет. А Горщиков’яз і каже:

— Немає найгіршої біди для людини, як злі сусіди! Вони про тебе що хоч вигадають і всім розкажуть.

Пішов підданий до правителя з відгадкою. Дорогою зустрів другого міністра.

— Ну що, відгадав Горщиков’яз? — запитав той.

— Так, за сто золотих.

— Я ніколи не дам такі гроші за відгадку, — закричав чоловік. — Надто дорого!

Та хоч і злий він був на селянина, проте міністром хотілося залишитися. Довелося йти до кмітливого майстра.

— Скажи мені, — звернувся до простого чоловіка, — яка є біда, всім бідам біда?

— Плати сто золотих.

— Чи не забагато?

— Ні, — мовив чоловік.

Заплатив міністр гроші.

— Немає більшого лиха, ніж сварлива дружина! Щоб не зробив, їй усе не так. Важко такій жінці догодити.

Прийшов до розумного Горщиков’яза і третій міністр.

— Гей, чоловіче, яка є біда, всім бідам біда? — запитав.

— Плати сто золотих — відповім, — мовив селянин.

— Чи не бачиш, що я царський міністр? Мені повинні безкоштовно відповідати!

— Бідній людині я б відповів, а тобі, пане, не скажу. Адже маєш чим заплатити.

Розлютився чиновник не на жарт і пішов ні з чим. Наступного дня він знову до селянина. Та відповіді не дістав, шкода було віддавати великі гроші.

Третього дня Горщиков’яз сказав жадібному пану:

— Бачу я, що ти дуже хочеш чути відповідь. Гаразд, я без грошей скажу, тільки ось що зроби: вези мене на візку на царський двір.

Довелося міністрові запрягтися й везти кмітливого Горщиков’яза. А той сидить на візку й весело вигукує:

— Горщики! Кому горщики?

Почув його правитель і вийшов. Бачить: тягне третій міністр візок, на якому повно горщиків і майстер сидить.

— Хто тебе везе? — запитує володар Горщиков’яза.

— Нерозумна голова! Найгірше за цю біду не знайдеш, — відповів чоловік, — адже з нерозумною головою дуже важко на світі жити.

— Бути тобі, Горщиков’язе міністром. А цей відтепер ліпитиме горщики! — оголосив вирок мудрий правитель.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

195 (4866). Всім бідам — біда. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Миценко Віра (1934 року народження), Лукім’я, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.