Українські народні казки

Від долі не втечеш

Українська народна казка Гуцульщини

Ішов солдат з армії. Ішов він довго, і зробилася ніч. Проситься солдат на ніч до одного хазяїна. Хазяїн каже:

— Прийму вас, але на опасані. Там мете спати на сіні, бо в мене жінка слаба. Солдат спав, а хазяїнова жінка вродила тої ночі дівчинку. А солдатові сниться: «Оце буде твоя жінка». Він собі думає: «Ні, не буде вона моєю жінкою. Я цю дитину вб’ю».

Рано пішов чоловік у стайню обходити худобу, а солдат вбігає до хати, бере ту дитину і настромлює у плоті на кіл. «Не будеш моя жінка!» Хазяїн у стайні чує — дитина пищить. Солдат утік, а хазяїн вийшов — дитина на колі. Хапає чоловік дитину з кола і йде з нею в лікарню. І вилікували її, і росте вона собі. А солдат прибув додому і парубочить. Каже йому мати:

— Женися. А він:

— Ні.

Не підходить йому ніяка женячка. А та дівчина вже має шістнадцять років.

Каже той старий парубок батькам:

— Я поїду на базар.

Приїхав, а на базарі така файна дівчина! Та й так вона йому сподобалася. Але відки вона? «Запитаю її», — думає солдат. За нею він очі пасе. Підходить до неї й питає, відки вона. І вона сказала йому.

Приїхав парубок додому і каже:

— Я маю до тої дівчини поїхати.

І поїхав. Приїхав до того села, відпитався, зайшов до хати. Ще більше сподобалася йому дівчина. Сватає він її, і вона погоджується за нього йти, хоч він старий, а вона молода. Така доля.

Поженилися вони собі, зробили весілля. Привіз він собі княгиню додому. Вона йому розказує:

— Чоловіче, я мала вже не жити. Тато розказував таке: як я ся родила, то в той вечір він приймав на ніч солдата. А рано той солдат, — каже, — забігає до хати, вхопив мене, виніс надвір і на кіл настромив. І втік. А тато взяв мене, заніс у лікарню, і мене вилікували.

А чоловік каже:

— Це був я. Я хотів тебе убити, бо не хотів тебе брати. Не хотів так довго ждати, доки ти виростеш. А мені ся снило, що я тебе маю брати.

— То це ти був?

Здивувалася жінка, але нічого більше не сказала, бо така доля.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Середній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
20 лютого 1983 року
Оповідач: Романчич Юлія Степанівна (1931 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Від долі не втечеш

Українська народна казка Поділля

Кажуть, що від долі не сховаєшся. Давно-давно це було. Повертався зі служби солдат додому. Іти довелося через ліс, де юнака й застала ніч. Раптом між деревами хлопець побачив маленьку хатку й вирішив попроситися переночувати.

Двері відчинив старенький дідусь і люб’язно запросив солдата до своєї оселі. Виліз хлопець на піч, але бачить, що дідусь чомусь не гасить свічку. Виглянув юнак — старенький сидить за столом і робить ляльки. Зробивши дві лялечки, зв’язує їх докупи й кидає під стіл. Різні лялечки виходили: обидві гарні, обидві погані, одна гарна, інша — ні. Солдат, здивовано спостерігаючи за дідусем, несміливо запитав:

— Що це ви робите?

— Парую людей: буває, трапляються обоє гарні, буває — зовсім різні.

— А ви кожної людини знаєте долю?

— Кожної.

— Дідуню, скажіть, будь ласка, хто буде моєю парою?

Не знав хлопець, що він потрапив у гості не просто до старенької людини, а до самого Всевишнього.

— Та для чого ж тобі знати свою пару? Доживеш і побачиш.

— Скажіть, будь ласка, дуже хочеться знати!

— Тоді уважно слухай. Уранці, як підеш від мене, проходитимеш повз корчму. Попроси, щоб тобі винесли води. От той, хто винесе пити, і буде твоєю парою.

До самого ранку солдат не міг заснути, усе думав про те, щоб якомога швидше побачити свою долю.

На світанку хлопець подякував за все дідусеві й вирушив у дорогу Незабаром він дійсно побачив корчму й попросив, щоб йому винесли пити, з нетерпінням очікуючи, хто ж це зробить. Раптом із дверей вибігла дівчина з квартою води в руках і простягла її солдатові. Дівчина була худесенька, дуже замурзана й розпатлана.

Аж страшно зробилося хлопцеві, коли він побачив таку «красу». Зовсім не про таку пару він мріяв! Солдат рвучко вихопив із піхов шаблю й з усієї сили рубонув нею дівчину по голові. Незнайомка скрикнула від болю й упала, а хлопець чимдуж кинувся тікати.

Пройшли роки. Юнак подорослішав і зустрів дівчину, яку покохав усім серцем. З нею хлопець і одружився.

Одного разу сіло молоде подружжя сікатися. Спочатку жінка оглянула голову коханому, а тоді він — дружині.

— Що це в тебе таке?! — із якимось дивним передчуттям вигукнув чоловік, побачивши на голові коханої величезний страшний шрам.

— Та для чого це тобі? Я навіть не хочу про це говорити.

— Розкажи, будь ласка, мені цікаво.

— Це сталося багато років тому, коли я ще була зовсім юною. Будучи сиротою, працювала в корчмі, де хазяї хоч їсти давали.

Одного разу якийсь подорожній попросив винести пити, що я й зробила. Раптом він вихопив шаблю й ударив нею мене по голові. Скрикнувши, я впала, стікаючи кров’ю, а незнайомець утік. Почувши мій крик, із корчми вискочили хазяї, які й виходили мене, бо були добрими людьми. Чому подорожній так зробив, я навіть пояснити не можу.

Чоловіку було соромно подивитися дружині у вічі. Урешті-решт він знайшов у собі мужність і розповів їй усю правду.

— Я знаю, що немає мені прощення, але дуже прошу тебе: пробач. Ти найдорожча людина в моєму житті, — благально промовив чоловік, — тепер я добре знаю: від долі не втечеш.

Жінка пробачила своєму чоловіку, бо дуже любила його. Разом вони прожили довге й щасливе життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

239 (6553). Від долі не втечеш. СУС (930А). Записано 2009 року.
Оповідач: Мирончак Антоніна Петрівна (1915 року народження) Перемога Козятинський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.