Українські народні казки

Від долі не втечеш

Українська народна казка Гуцульщини

Ішов солдат з армії. Ішов він довго, і зробилася ніч. Проситься солдат на ніч до одного хазяїна. Хазяїн каже:

— Прийму вас, але на опасані. Там мете спати на сіні, бо в мене жінка слаба. Солдат спав, а хазяїнова жінка вродила тої ночі дівчинку. А солдатові сниться: «Оце буде твоя жінка». Він собі думає: «Ні, не буде вона моєю жінкою. Я цю дитину вб’ю».

Рано пішов чоловік у стайню обходити худобу, а солдат вбігає до хати, бере ту дитину і настромлює у плоті на кіл. «Не будеш моя жінка!» Хазяїн у стайні чує — дитина пищить. Солдат утік, а хазяїн вийшов — дитина на колі. Хапає чоловік дитину з кола і йде з нею в лікарню. І вилікували її, і росте вона собі. А солдат прибув додому і парубочить. Каже йому мати:

— Женися. А він:

— Ні.

Не підходить йому ніяка женячка. А та дівчина вже має шістнадцять років.

Каже той старий парубок батькам:

— Я поїду на базар.

Приїхав, а на базарі така файна дівчина! Та й так вона йому сподобалася. Але відки вона? «Запитаю її», — думає солдат. За нею він очі пасе. Підходить до неї й питає, відки вона. І вона сказала йому.

Приїхав парубок додому і каже:

— Я маю до тої дівчини поїхати.

І поїхав. Приїхав до того села, відпитався, зайшов до хати. Ще більше сподобалася йому дівчина. Сватає він її, і вона погоджується за нього йти, хоч він старий, а вона молода. Така доля.

Поженилися вони собі, зробили весілля. Привіз він собі княгиню додому. Вона йому розказує:

— Чоловіче, я мала вже не жити. Тато розказував таке: як я ся родила, то в той вечір він приймав на ніч солдата. А рано той солдат, — каже, — забігає до хати, вхопив мене, виніс надвір і на кіл настромив. І втік. А тато взяв мене, заніс у лікарню, і мене вилікували.

А чоловік каже:

— Це був я. Я хотів тебе убити, бо не хотів тебе брати. Не хотів так довго ждати, доки ти виростеш. А мені ся снило, що я тебе маю брати.

— То це ти був?

Здивувалася жінка, але нічого більше не сказала, бо така доля.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Середній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
20 лютого 1983 року
Оповідач: Романчич Юлія Степанівна (1931 року народження)

Від долі не втечеш

Українська народна казка Поділля

Кажуть, що від долі не сховаєшся. Давно-давно це було. Повертався зі служби солдат додому. Іти довелося через ліс, де юнака й застала ніч. Раптом між деревами хлопець побачив маленьку хатку й вирішив попроситися переночувати.

Двері відчинив старенький дідусь і люб’язно запросив солдата до своєї оселі. Виліз хлопець на піч, але бачить, що дідусь чомусь не гасить свічку. Виглянув юнак — старенький сидить за столом і робить ляльки. Зробивши дві лялечки, зв’язує їх докупи й кидає під стіл. Різні лялечки виходили: обидві гарні, обидві погані, одна гарна, інша — ні. Солдат, здивовано спостерігаючи за дідусем, несміливо запитав:

— Що це ви робите?

— Парую людей: буває, трапляються обоє гарні, буває — зовсім різні.

— А ви кожної людини знаєте долю?

— Кожної.

— Дідуню, скажіть, будь ласка, хто буде моєю парою?

Не знав хлопець, що він потрапив у гості не просто до старенької людини, а до самого Всевишнього.

— Та для чого ж тобі знати свою пару? Доживеш і побачиш.

— Скажіть, будь ласка, дуже хочеться знати!

— Тоді уважно слухай. Уранці, як підеш від мене, проходитимеш повз корчму. Попроси, щоб тобі винесли води. От той, хто винесе пити, і буде твоєю парою.

До самого ранку солдат не міг заснути, усе думав про те, щоб якомога швидше побачити свою долю.

На світанку хлопець подякував за все дідусеві й вирушив у дорогу Незабаром він дійсно побачив корчму й попросив, щоб йому винесли пити, з нетерпінням очікуючи, хто ж це зробить. Раптом із дверей вибігла дівчина з квартою води в руках і простягла її солдатові. Дівчина була худесенька, дуже замурзана й розпатлана.

Аж страшно зробилося хлопцеві, коли він побачив таку «красу». Зовсім не про таку пару він мріяв! Солдат рвучко вихопив із піхов шаблю й з усієї сили рубонув нею дівчину по голові. Незнайомка скрикнула від болю й упала, а хлопець чимдуж кинувся тікати.

Пройшли роки. Юнак подорослішав і зустрів дівчину, яку покохав усім серцем. З нею хлопець і одружився.

Одного разу сіло молоде подружжя сікатися. Спочатку жінка оглянула голову коханому, а тоді він — дружині.

— Що це в тебе таке?! — із якимось дивним передчуттям вигукнув чоловік, побачивши на голові коханої величезний страшний шрам.

— Та для чого це тобі? Я навіть не хочу про це говорити.

— Розкажи, будь ласка, мені цікаво.

— Це сталося багато років тому, коли я ще була зовсім юною. Будучи сиротою, працювала в корчмі, де хазяї хоч їсти давали.

Одного разу якийсь подорожній попросив винести пити, що я й зробила. Раптом він вихопив шаблю й ударив нею мене по голові. Скрикнувши, я впала, стікаючи кров’ю, а незнайомець утік. Почувши мій крик, із корчми вискочили хазяї, які й виходили мене, бо були добрими людьми. Чому подорожній так зробив, я навіть пояснити не можу.

Чоловіку було соромно подивитися дружині у вічі. Урешті-решт він знайшов у собі мужність і розповів їй усю правду.

— Я знаю, що немає мені прощення, але дуже прошу тебе: пробач. Ти найдорожча людина в моєму житті, — благально промовив чоловік, — тепер я добре знаю: від долі не втечеш.

Жінка пробачила своєму чоловіку, бо дуже любила його. Разом вони прожили довге й щасливе життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

239 (6553). Від долі не втечеш. СУС (930А). Записано 2009 року. Мирончак Антоніна Петрівна (1915). Вінницька область, Козятинський район, Перемога

Від долі не втечеш

Українська народна казка Поділля

Було це давно...

В одному селі жив парубок. Йому скоро треба було йти до війська. А служили тоді довго, ще й до того, цар російський вів безконечні війни, щоб розширити свою територію, щоб загарбати собі чим більш земель і підкорити чим більш народів.

І мало хто з українських хлопців повертався з цих кривавих побоїщ живим і здоровим. От і вирішив один парубок піти до ворожки, щоб дізнатися свою долю: чи повернеться додому, чи створить сім’ю. Адже був він ще зовсім молодий і так хотів одружитися з гарною дівчиною. Ворожка була небагатослівна:

— Повернешся, а наречена твоя лежить у колисці в старенькій хатині край села.

Пішов парубок до тієї хатини, заглянув у вікно. Справді, у колисці лежала дитина. Але ж яка вона негарна: маленьке личко червоне, зморщувате. А він сам ставний, гарний, кучерявий. Не хоче такої дружини. Стрімголов помчав хлопець додому. Що ж робити? Як позбутись дівчини?

Коли настав вечір, він знову був біля тієї хатини. Матуся дівчини вийшла з відром, мабуть, доїти корову. Хлопець хутко зайшов до хати. Схопив голку, увігнав її в маленьку голівку. Дівчинка скрикнула, а він утік.

Парубок спокійно пішов до війська. Прослужив двадцять літ. Ось він повертається до рідного села. Вже видно високі тополі, що ростуть біля його хати. «Чи живі рідненькі, тато і мама?» — думає хлопець і весело крокує полем, а уява малює майбутнє. Він хоче мати свою хату, свою родину, своїх діточок. Все це у нього буде, добре, що живий повернувся і, хвалити Бога, не каліка. «А одружуся я на першій-ліпшій дівчині, яка зустрінеться мені в рідному селі, бо довго вибирати мені нема як, адже мені вже сорок років...»

Так думаючи хлопець увійшов у село. І о диво! Дорогу йому переходить дівчина з відрами, мабуть, йшла по воду. Парубок завмер на місці. Такої красуні він ще не бачив...

Розговорились. Дівчина — сирота. Батька нема вже давно, а матусю нещодавно поховала. Недовго думав хлопець, незабаром заслав старостів і одружився з дівчиною на ймення Катруся. В першу шлюбну ніч він не міг надивитися на свою дружину-красуню, ніжно гладив її довгі чорні коси.

І раптом під пальцями відчув щось гостре. Подивився, маленька голочка. О Боже! Він згадав свій злочин в хатині край села. «Так значить це та сама дівчина, значить вижила! Що ж робити? Витягти! Негайно витягти голку!» — блискавично роїлися думки в голові.

І він міцно схопив кінчик голки і різко потягнув до себе. Хлинула кров і кохана впала в його обійми...

Довго лікувала Катрю ворожка різними травами і мазями. Бог змилостився, одужала. Не зміг жити Іванко з таким гріхом, признався про все молодій дружині. Ніжно подивилася на нього кохана і сказала:

— Від долі не втечеш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

91 (6047). Від долі не втечеш. СУС 930А. Записала Остапчук Ніна 2008 року. Шевчук Фросина (1890). Хмельницька область, Старокостянтинівський район, Пашківці

Від долі не втечеш

Українська народна казка Чернігівщини

Було це дуже давно. У нашому селі жив багатир Митро. Мав гарну жінку Марусю. Любили вони одне одного, берегли від злого й лихого. І от прийшов час Марусі родить.

Побіг Митро звати бабу-повитуху Параску, яку в селі знали як знахарку. Коли повертався додому, то угледів біля свого двору старця, який просився на ночівлю.

Митро не придав цьому особливого значення, але баба Параска сказала:

— Допоможи нещасній людині — Бог поможе тобі.

Приказав чоловік служниці нагодувати старця і постелити йому в коморі. На ранок з’явилася в молодого сімейства дочечка, назвали її Одаркою. Про цю радісну звістку дізнався й старець. Зразу ж засмутився він якось, став, помовчав. Коли виходив з двору, то подякував господарю за доброту, а потім сказав служниці:

— Не хочу засмучувати цієї родини, але скажу тобі так: хай батьки бережуть свою доньку, бо суджена їй смерть від води ще в молоді літа. Може, зможуть вони обійти долю.

З тими словами й пішов.

Передала служниця сказане господарям, і довгі двадцять років берегли батьки Одарку: і до річки не пускали, по воду до колодязя не посилали, прати не дозволяли.

А Одарка виросла красива, гарна, добра дівка. Знайшовся й жених — справжній козак. Уже й сватів заслав, а після Покрови одружитися рішили.

Батьки добре готувалися до свадьби, від радості забули пророкування старця. Та й хто ж буде у такий щасливий момент згадувати про лихо. Запросили гостей майже півсела.

Ось уже зібрали весільних гостей до церкви, до вінчання. А молодій страх як пити захотілось. Принесла їй мати кухоль води. І коли дівчина почала пити, закукурікав півень. Дарина злякалась і поперхнулась водою. Кинулись до неї батьки, але не вдалося врятувати.

От і кажуть старі люди: «Од судьби (долі) не втечеш», або «Що судилось, того й возом не об’їдеш».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

55 (4595). Від долі не втечеш. СУС порівн. 934А. Записала Сапун Анна (7 клас) 2008 року. Биковець Марія Антонівна (1930). Чернігівська область, Городнянський район, Коцюбинське

Від долі не втечеш

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це дуже давно, коли ще люди думали , що Земля плоска, а по сіль їздили чумаки.

Іван був молодим, здоровим парубком, а його батько, кремезний чолов’яга, часто брав хлопця з собою до Криму, по сіль. Ще в дитинстві стара циганка нарекла Іванові, що той жениться на хворій, прикутій до ліжка дівчині. Одного разу, коли вони їхали по сіль, то зупинилися на ніч у одних бідних людей.

Коли вони сідали вечеряти, то господиня розповіла, що її слаба дочка уже три роки прикута до ліжка, і жоден знахар не може допомогти.

Тут Іван і згадав пророцтво ворожки. Він вирішив заколоти оце дівчину, щоб вона не стала для нього тягарем у житті. Коли всі спали, хлопець наніс їй рану у груди, а сам утік.

Минули роки. Іван уже й не пам’ятав того випадку, і на одному весіллі він зустрів прекрасну дівчину, в яку закохався. Згодом зіграли весілля. Одного разу Іван побачив у своєї дружини шрам на грудях, він її запитав про те, звідки той взявся. Дружина розповіла, що колись у неї був на грудях нарив, вона вже помирала, коли один із проїжджаючих чумаків наніс їй удар ножем по рані. Вона мало того що вижила, ще й видужала.

Тоді Іван зрозумів, що від своєї долі нікуди не втечеш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

3 (5431). Від долі не втечеш. СУС 930А. Записав Демид Геннадій (10 клас) 2008 року. Ільченко Валентина Іванівна (1924). Черкаська область, Звенигородський район, Боровикове