Від своєї долі не втечеш
Українська народна казка Чернігівщини
Давно це було, коли ще земля Богом створювалася. Усе щовесни цвіло, пташки пісні співали. Людей було геть мало.
Одного разу по осені з’явився в селі один чоловік. Він був уважний до всіх багато гомонів, питав, чи подобається людям на землі жити.
Дерева вже скидали листя, вночі відчувався мороз. Спати старому було ніде, тому його направили до бабки, яка в селі була повитухою.
Знайшов старий ту хату, а вона була маленька, вікна вросли в землю, вся намазана глиною, по обидва боки призьба, на який сидів кіт, росла калина і маки. Постукав чоловік, йому відкрила бабка.
— Добрий вечір, вам, хазяйка. Можна я вас переночую? — спитав.
— Можна, — відказує бабка, — але мене часто звуть, може й сьогодні позвуть.
— Ну дак підете. Не бійтеся, я нічого не візьму, а вас діждусь.
Ось і ніч надворі. Чують, хтось стукає.
— По мене прийшли, — каже бабка, — я буду збираться. Зупинив чоловік її коло порога і каже:
— Як будеш надходити до хати, де роженіца живе, заглянь у вікно. Що там побачиш, мені потім скажеш.
Пішла бабка-повитуха. Морозом тягне, вітер шумить, дерева гнуться. Прийшовши до хати, заглянула у вікно. Бачить, аж там людей повна хата. Усі за столом сидять, п’ють, гуляють, веселяться. Приходить баба додому, а чоловік її вже чекає.
— Ну що там бачила? — питає.
— Людей багато було, пили-їли, гуляли.
На другий вечір стара знов іде приймати малого на світ. Бачить, аж у цій хаті сидять батько з матір’ю на покутті та переживають.
По-різному ждали на світ дітей: хто на вірьовці висів, хто у воді бовтався, хто пісні співав.
Погостював старий трохи і дальше пішов. Перед тим, як попрощатися, він сказав бабі, щоб вона запам’ятала долю тих людей, яких на світ прийняла.
— А як я не доживу до тих пір?
— Доживете. Добро ви людям робили, а тому від кожного переходить часточка добра і до тебе.
Пройшло 30 років. От якось приходить старий у село, зовсім не змінився. Бабця його зразу впізнала. Стала йому розказували, яка доля тих дітей, яких вона прийняла. Хто повісився, хто — втопився, хто п’яницею став, а хто добре живе.
А то сам Бог ходив по світу і дивився, як і хто живе на створенім ними світі.