Українські народні казки

Відспівали вічну пам’ять фасолі
Українська народна казка Бойківщини

Жили дід і баба, старенькі були. Зробили вони собі наперед труни. Вродила у них дуже фасоля. Зібрали вони її собі восени, баба злущила ту фасолю і зсипала в одну труну. Коли наступила на діда смерть і дід помер, випав великий сніг. Вдарив мороз, і вітер був великий, так, що діда було не мож поховати.

Коли загріло сонце і зробилося надворі інакше, посходився народ, щоб діда поховати. А він усю зиму лежав у труні в стодолі. Зайшли в ту стодолу, вхопили труну, віднесли на цвинтар, відспівали вічну пам’ять і поховали. Ідуть гуртом з цвинтаря і говорять межи собою. А одна сусідка каже:

— Я би з’їла фасолі, та не маю.

А та бабка, що поховали її чоловіка, каже:

— Ходіть до мене, в мене є багато, я повну труну налущила. Пішли до стодоли брати фасолю, відкрили труну, а там — дід.

Фасолю поховали, а діда лишили. Фасолі відспівали «вічну пам’ять», а діда поховали вже без співу.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 жовтня 1996 року
Оповідач: Халус Магда Яківна (1935 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.