Українські народні казки

Війна пса з вовком

Українська народна казка про тварин

Був їден господар, мав старого пса і йому вже був нездалий. Узяв його й вигнав. Йде той пес по лісі, може би що знайшов, аби з’їв, бо вже зголоднів. Надходить вовк та й каже до него: «А чо ти шукаєш?» — «Може би-м що з’їв». А вовк ся відзиває: «Та й я на такій дорозі, але вже-м надибав тебе, то вже й попідвечіркую». — «А чо ти криваєш?» — відзивається пес до вовка. — «Щось мене нога болить». — «Ану, покажи, я подивлюся. Ге, лазиш по тернині, і залізло тобі терня в ногу. Але знаєш ти що? Я швець, зробив би-м тобі чоботи, але не маю шкіри». — «А якої ж тобі шкіри треба?» — питається вовк. «З вола», — відзивається пес. І пішов вовк; на полі пасуться воли. Задушив їдного вола і притягнув аж до пса. «Но, тепер вже йди! — відзивається пес. — Прийдеш за десять день і вже будеш готові чоботи мав».

Приходить вовк за десять день, питається: «А є чоботи?» — «Ей, говори, та драто́в не маю». — «А чого ж тобі треба?» — «Йди-но, ти принеси барана, а з него жили то будуть дратви». Пішов вовк, приніс барана: «А коли ж я маю приходити по тії чоботи?» — «Прийдеш за п’ять день».

Приходить вовк за п’ять день, питається пса: «А що, вже є чоботи?» — «Ей, говори; і дратви маю, і шкіру-м покраяв, а щетини не маю». — «А чого ж тобі треба?» — питається вовк. «Свині», — відзивається пес. І пішов вовк, приніс свиню. «А коли ж я маю прийти?» — каже вовк. «Прийдеш за шість день, а вже зовсім чоботи будеш мав».

Пес ся вгодував, а вовк нічого не їв.

Приходить вовк, питається пса: «А що, є чоботи?» — «Ей, ти би таки хтів!.. Або ти так не годен ходити? Який ти дурний! Якби я був швець, то я би сам чоботи мав». І так сваряться обидва. Аж вовк уже й боїться пса. «Уже-м різну звір видів, — відзивається вовк, — а ще з ніким такого до чині́ння не мав, як з тобов. Знаєш ти що? — відзивається вовк. — Аби-с тут увечір був, бо тут буде війна, а тогди будем знати, хто дужчий».

І пішов вовк, запросив собі медведя і дика, і зайця. А пес побіг до села, запросив собі кота і когута, і качура. І йде з тим на війну. І йдуть разом. Пес біжить вперед, кіт за ним, когут голову догори задер, а качур йде ззаду та й все: «Так, так!» — «Йди-но, подивися, — відзивається вовк до зайця, — бо ти добре умієш тікати, чи йдуть вони, чи ні?» Побіг заєць, дивиться — йдуть. Вертається назад і каже: «Ей, браття, буде біда. Пес йде вперед, а якийсь йде за ним і тримає таке довге шабло́ догори; а третій йде, задер голову догори, а їден йде ззаду та й все каже: «Так, так!» — «Ей, — каже медвідь, — поховаймося, та ся так подивим, що то за їдні». Заєць каже: «Я не чекаю. Я вже тікаю». А медвідь каже: «Я лізу на дуба». А вовк каже: «Я лізу в дупло». А дик ся відзиває: «А я ся зарию в листя». І геть всі ся поховали.

Аж приходять тоті [вояки], так ся помучили і поставали. Каже пес: «Гей, то що такого, жи нема?» Але таки всі стоять, а котові не дає стояти, бо він вздрів, жи щось ся рушиє з листя. А то дик хтів ся подивити, що тото поприходило, та й хвостом махнув. А кіт як скочить, як лапне за хвіст, а дик як ся настрашив, як ся зірве, як піде! А кіт ще гірше настрашився дика та й з того опалу зачав тікати на дуба. А на тім дубі був медвідь. Медвідь дивиться, а кіт просто летить до него. Медвідь як витне собов до землі, бо хтів тікати, та й розбився. А вовк як зобачив, жи то лише він лишився, та й гадає собі: «А що зо мнов тепер вже буде?» Як висунеться з того дупла, як зачне тікати, лише тоті самі ся полишили. І зійшлися вовк з диком потому, каже дик: «Ото, брате, біда». Каже: «Й так-им ся був зарив, та й мене не був вдарив, тілько так мене потиснув». А заєць відзивається: «А я вам казав наперед, що тікати. Чому я добре зробив, що-м наперед утік».

Каже вовк: «Але то, браття, то сила в тої звірини. Як вилетів на дуба та й лише їдною ногою медвідя злапав, та й вже го звідти неживого скинув!»

Походження та примітки

Війна пса з вовком. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 102, 103, 104. Зап. в 1902 р. у с. Пужники Бучацького пов. (Тернопільщина) від К. Пшиблукевича. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 223—225.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Війна пса з вовком

Українська народна казка про тварин

Прибіг вовк до села і каже псові: «Давай будемо друзями».

Пес друзів не мав і згодився. Почав вовк приходити до нього в гості. Розповідає, що нового в лісі, а сам роззирається по подвір’ю. Подивився і пішов. Пес заснув. Але чує: баран кричить. Пес відкрив очі, бачить: вовк тягне барана з кошари. Пес загавкав. Господар вибіг з хати, вхопив пательмагу і так змастигав вовка, що той не лише барана лишив, а й сам ледве втік.

Вовк прибігає до лісу, скликає звірів і виповідає псові війну. Але війна має бути не в селі, а в лісі. Вовк взяв собі ведмедя, свиню дику, лисицю, а пес не має з ким йти воювати. Просив вола — боїться, просив коня — не йде. Пес зажурився. А тут підходить до нього когут: «Чого ти, песику, журишся?»

Пес розповів. Когут закликав гусака, качку, котика — і військо готове. На другий день зібралися на війну. Каже когут: «Як будете доходити до лісу, то робіть великий гук».

Ще не дійшли до лісу, як пес загавкав, кіт занявкав, когут закукурікав, гуска гелгає, качка квакає. Вчув ведмідь такий крик і каже: «Величезне військо йде. Де я подіюся?»

І виліз на дуба. Вовк думає: «Як ведмідь боїться, то що мені робити?» Сховався за корч. Свиня дика зарилася в торішнє листя, а лисиця у нору, під корінь.

Прийшло псове військо під дуба, і когут запіяв. А звірям здається, що він каже: «Є вони тут!» Качка заквакала, а їм здається, що говорить: «Так! Так! Так!» Гуска загегала, а їм причувається, що питає: «Де? Де? Де?»

Кіт занявкав, а дика свиня махнула хвостиком, бо комар вкусив. Кіт думав, що це миш, скочив до хвоста. Свиня дика спудилася, що кіт хоче її з’їсти, і втікати. Кіт зі страху вискочив на дуба, а ведмідь думав, що хоче його їсти, і впав на вовка. Вовк утікати. Лис вискакує з-під кореня і драла... Пес за ним. Але не зловив, лише відкусив кавалок хвоста.

Так закінчилася війна. Але між псом і вовком нема миру і дотепер.

Походження та примітки

Війна пса з вовком. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 104. Зап. С. Г. Пушик у с. Медуха Галицького р-ну Івано-Франківської обл. від М. І. Варнави (1902 р. нар. ). Час запису не зазначений. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 901, арк. 4—5.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.