Гадюка
Українська народна казка Буковини
Був собі хлопчака, що нічого не робив, а лиш ходив по лісі та гадюк бив. Ходив він так, поки не вибив майже всіх.
Одного разу приходить він знов у ліс та й здибає вужа. Підняв палицю, щоб його вбити, а вуж озивається до нього людським голосом:
— Не бий мене, я щось тобі скажу. Іди під такий-то кущ. Там є ще три гадюки. Послухай, що вони говорять, а тоді вернися до мене, і я тобі щось скажу.
Пішов він під той кущ і слухає. Одна гадюка говорить:
— Той, що так багато нас побив, буде завтра возити снопи із поля. А я піду туди, ляжу під верхній сніп і вкушу його. !
— Ні, я піду. Я вкушу його за ліву руку, близько серця, і він помре, — сказала друга.
Вертається хлопець до вужа та й розказує, що чув, а той каже:
— Ти йди додому, набери негодящої соломи, накидай навкруг тих снопів і запали, а сам стань із буком і бий все, що буде вилазити з вогню.
Він так і зробив. Убивав усе, що тікало від вогню. А наостанку вилазить гадюка. Тільки розмахнувся, щоб убити її, а вона й каже:
— Не бий мене! — та й перекинулася красивою дівчиною.
Бере він ту дівчину з собою, приводить додому й говорить батькам:
— Ця дівчина буде у нас жити.
Жила вона у них місяць, жила другий. І все файно робила в хаті. Тоді батьки й кажуть:
— То женися на ній.
Ідуть вони вінчатися, а дівчина по дорозі й каже:
— Ми будемо добре жити, але щоб ти ніколи не назвав мене гадюкою. Бо як назвеш, то я пропаду.
Поженилися вони та й живуть. І вся робота у них добре йде. Одного разу забрали його на службу в армію, а вона лишилася сама. Якраз було багато роботи в полі. Зжала вона хліб, а одну смужечку лишила для пташок.
Вертається він із тої служби та й повертає на своє поле. Дивиться, усе зібрано і звезено, а той клаптик не зібраний. Усміхнувся він та й каже сам собі: «От гадюка. Усе зібрала, а це лишила».
Приходить додому, а вона лежить під лавицею, звита в клубок. Гадюка. Зітхнув чоловік важко та й говорить:
— Попереджувала ж вона мене, щоб не казав «гадюка», а я он що зробив.
А вона й озивається ледве чутним людським голосом:
— Знайди тростину, один кінець дай мені в рот, а другий приклади собі до вуха.
Так він і зробив. Вона взяла кінець тростини в рот і вже трохи голосніше промовила:
— Я тобі казала: «Не назви мене гадюкою». А ти не послухав. Тепер ми розлучимося навік. Але я дам тобі велике знання. Ти будеш чути, що ліс говорить, що земля. Ти будеш розуміти мову худоби й птиці на оборі, звірів у лісі. І тобі буде добре. Але одного лиш не роби: коли матимеш другу жінку, не кажи їй правду про мене, бо як скажеш, то й ти, як я, гадюкою станеш. А мене візьми на лопату і кинь на дорогу, щоб мене змішали з болотом.
Зробив він так. Виходить після цього надвір і чує, як деревина говорить, і худоба, і звірі, і птахи, і все на світі.
Одного разу вийшов він на подвір’я і сумно говорить: «Нема нашої хазяйки». А подвір’я каже: «Ти оженишся на другій, але вже не буде того, що було».
Бере він та й жениться на другій. І куди йде, то все згадує про те, що йому наказала перша жінка. Та все усміхається про себе. Жінка й питає:
— Чого ти все усміхаєшся?
Але він не сказав їй. І нічого їй не розказував.
Одного разу жінка надумала поїхати до свого батька в гості. Запрягає він коні у візок та й їдуть. Проїжджають через ліс, а ліс промовляє: «Ось наш хазяїн. Він би добре жив, якби жінці правду не казав». Він усміхнувся, а жінка почала допитуватися, чого йому весело.
Приїжджають до батька, а жінка плаче:
— Чо’ ти плачеш? — питає батько.
— Того плачу, що чоловік не хоче мені правди сказати.
— То що ж ти за чоловік, — дорікає батько зятеві, — що своїй жінці правди не хочеш сказати?
Мучили вони його, мучили, а він і говорить:
— Як я скажу правду, то вмру.
— Ти вмри, а правду скажи, — стоїть на своєму жінка. А батько мовчав.
Він і погодився. Лягає на лаву І хоче казати правду. Лиш розкрив рота, а кугут під піччю злопотів крильми і запіяв: «Дурню! Ти хочеш жінці правду казати? У мене їх десять, а я їм правди не кажу. Як знайду зеренце, то всіх кличу до себе. Вони збіжаться, а я сам зеренце з’їм. Не кажи правди, а дай їм обом бука».
Тоді він устав з лави, провчив добре жінку і тестя та й поїхав із жінкою додому. І ще довго після цього жив, та жінці правди про гадюку не казав.