Українські народні казки

Гарбузове насіння

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі в одному селі пасічник Панько. Шість вуликів давали йому стільки меду, що вистачило і собі і сусідам. А сусіди в його були всі трудівниками. Справа жив вівчар Ґирлиґа, овечок випасав, вовну, м’ясо на мед, рибу, сіль, хліб міняв, тим і жив. Зліва був у нього сусідом чумак Вусань. Мав він пару волів круторогих, їздив із ними у Крим по сіль, по рибу, міняв сіль і рибу на мед, хліб, вовну та м’ясо. Так і жили вони в трудах і дружбі, допомагаючи одне одному і односельцям своїм.

Позаздрив їм лихий пан Кривцюк. Серед зими тепляк у Панька потай відкрив та бджіл поморозив. Овечок Ґирлиґи псами зацькував. Волів Вусаня на шляху до Криму потруїв. Стали бджоляр, вівчар і чумак бідувати, а діти їхні пішли старцювати. Радіє пан Кривцюк! А тим часом до Панька із-за річки Орелі прибилася лелека з понівеченим крилом. Панько її обігрів, до ранки свіжого прополісу приклав. Останній гарбуз із городу розрубав, кашу зварив, до видужання птаху годував. Вусань останню сушену рибину приніс, а Ґирлиґа в теплу овчину хвору загорнув.

Коли вже й насіння з останнього гарбуза доїдати стали, весна прийшла. Лелека до своїх подалася, але на прощання Паньку одне насіннячко з кабака повернула. Тільки було воно не біле, як завжди, а голубе. Усі й зрозуміли, що воно незвичайне.

Посіяв Панько те насіннячко біля хати, а воно того ж дня і проросло. Наступного дня на огудині три квітки зійшло, а третього три гарбузи зав’язалося . Не пройшло й тижня, як вони достигли. Один гарбуз як макітра, другий, як скриня, а третій — великий, як хата. Все село милувалося й дивувалося Паньковими гарбузами.

Розрізав Панько менший гарбуз і вилетів з нього бджолиний рій і в усіх порожніх шести вуликах розселився. На все село відразу медом запахло. Розрубав Панько середній гарбуз і вийшла з нього отара овечок. Замекали вони і на двір до Ґирлиґи побігли.

Розбив Панько найбільшого гарбуза, а там пара волів сірих, круторогих стоїть, ремиґає. Подивилися вони на людей і до Вусаня на дворище побрели.

Знову зажили всі три родини в трудах і в дружбі, допомагаючи одне одному і односельцям, дякуючи лелеці.

А пан Кривцюк про все це дізнався і від заздрощів аж посинів. Підстеріг він на березі Орелі лелеку, підстрелив її, а тоді начебто знайшов і вилікував. Відлітаючи, подарувала вона і йому гарбузове насіннячко. І було воно не білим, як завжди, а золотим.

Зрадів пан Кривцюк, певно, золоте щось прибуде. Посіяв він зернятко за своїм палацом. Другого дня зійшло воно і викинуло на бадиллі три квітки. На третій день зав’язалися три гарбузи, а до кінця тижня і достигли: один, як макітра, другий, як скриня, а третій — як хата.

Затрусився від нетерплячки пан Кривцюк. Розбив найменший кабак — вилетіла з нього сарана, з’їла все поле в нього і невідомо куди поділася.

Розгубився пан Кривцюк, але розрубав середнього кабака, а звідти вискочила зграя вовків, порвала всю скотину у пана і невідомо куди поділася. Злякався пан Кривцюк, але розрубав і найбільшого гарбуза. А там ведмідь з ведмедихою. Як заревуть і на пана. Кинувся тікати пан. За ним пані, а за нею паненята. Ведмеді — слідом. І досі невідомо, де вони всі поділися.

А пасічник Панько, вівчар Ґирлиґа, чумак Вусань, всі їхні односельці зажили у трудах і дружбі все краще і краще. А пана вже й згадувати забули.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

76 (4967). Гарбузове насіння. СУС — 735****. Записала Маража Тетяна 2008 року. Мазуренко Дмитро Олексійович (1937). Полтавська область, Машівський район, Машівка