☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Герой Іванко
Українська народна казка Чернігівщини

В тридесятому царстві, в тридесятому державстві

жив-був дід Панаско та баба Параска.

Жили не тужили, пшеницю ростили, зерно молотили,

Хліб випікали, гостей частували.

От якось баба Параска по воду йшла,

горошину знайшла.

Вона її в рот та й з’їла,

згодом синочка Йвана народила.

Росте Іванко та швидко так,

Ще не виріс, а вже козак.

Просить батьків: «Тату й мамо,

Збудіть мене завтра рано.

Годі мені в колисці лежати,

Пора вам у полі допомагати».

От приїхали в поле, а те поле,

Наче море широке та неозоре.

Тож Іванко плуга взяв

І те поле сам зорав.

А тоді каже: «Мамо, тату,

Пустіть мене в світ погуляти,

На людей подивитись, себе показати».

Він палицю велику взяв

Та дорогою у світ почухрав.

От іде Іванко, а час біжить,

Бачить у лісі хатинка стоїть.

От зайшов Іван до хати,

Став вечерю готувати.

Раптом щось загуркотіло,

Над хатою пролетіло

вибіг Іван, а то змій страшний,

В пащі вогонь, а голос гучний:

«Що будем битись чи миритись?»

«Та звісно, потворо, битись!»

От ударив змій Івана малого,

Той не впав, а присів біля порога.

А як ударив Іван змія-потвору,

Той розпластався посеред двору.

Полум’ям харкав без упину

Та й на тому і загинув.

Взяв Іван палицю та й пішов далі.

Іде, співає, не знає печалі.

А вже вечір і сонце сідає,

Іван навколо поглядає.

Де ж йому на постій стати,

Щоб переночувати?

Аж бачить стоїть хатина

І хтось співає, мов колише дитину.

Зайшов Іван, а там жінка зітхає

І колискову дитині співає.

«Тихо, бо як син не буде спати,

Тоді добра годі чекати».

«А хто ж твій син, матінко мила?»

«Та сонце ясне, що землю гріє».

Веде вона його до хати,

Садить за стіл пригощати.

Всі новини вповідає,

Які лиш Всевидющий знає.

Що сусіднє царство-державство біда спіткала,

Бо там вся до краплі вода пропала.

«А як же її здобути?»

«Треба камінь перевернути.

Тоді вода побіжить з-під землі

Будуть раді дорослі й малі».

Подякував Іван та й далі пішов,

А на ранок те місто знайшов.

Там всі горюють та плачуть,

Бо давно вже води не бачать.

Тоді Іван, що знав — розповів,

Камінь від джерела відкотив.

Все тепер, як треба буде

і воду отримають люди.

Пішов собі Іван далі,

Іде, співає, не знає печалі.

Аж бачить у лісі хатина і жінка стоїть:

«Ой, тихо, бо синочок мій спить»

«А хто ж твій син, матінко хороша?».

«Та місяць ясний, пригожий».

Жінка Івана за стіл саджає

І всі новини оповідає.

Що у сусідньому королівстві біда, як тьма,

Бо у короля донька німа.

Хто їхньому горю допоможе,

Той її судженим стати зможе.

А мій син знає, як горю допомогти.

Треба змію в постелі знайти.

Подякував Іван та й далі пішов

І скоро те королівство знайшов.

Прийшов до короля і дуже попросив,

Щоб той до своєї доньки пропустив.

От заходить Іван в палати

І став з королівною розмовляти.

Потім ковдру знімає,

А з-під неї змія виповзає.

Іван змію палицею вдарив

І віку її швидко позбавив.

Королівна від щастя аж сяє,

Що такого рятівника має.

Король їх до шлюбу благословляє

І гостей на весілля скликає.

Став Іван з королівною поживати

І багато щастя мати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

86 (4191). Герой Іванко. Записано 2008 року. Осипенко Фекла Пилипівна (1923). Чернігівська область, Козелецький район, Вовчок