Герой Іванко
Українська народна казка Чернігівщини
В тридесятому царстві, в тридесятому державстві
жив-був дід Панаско та баба Параска.
Жили не тужили, пшеницю ростили, зерно молотили,
Хліб випікали, гостей частували.
От якось баба Параска по воду йшла,
горошину знайшла.
Вона її в рот та й з’їла,
згодом синочка Йвана народила.
Росте Іванко та швидко так,
Ще не виріс, а вже козак.
Просить батьків: «Тату й мамо,
Збудіть мене завтра рано.
Годі мені в колисці лежати,
Пора вам у полі допомагати».
От приїхали в поле, а те поле,
Наче море широке та неозоре.
Тож Іванко плуга взяв
І те поле сам зорав.
А тоді каже: «Мамо, тату,
Пустіть мене в світ погуляти,
На людей подивитись, себе показати».
Він палицю велику взяв
Та дорогою у світ почухрав.
От іде Іванко, а час біжить,
Бачить у лісі хатинка стоїть.
От зайшов Іван до хати,
Став вечерю готувати.
Раптом щось загуркотіло,
Над хатою пролетіло
вибіг Іван, а то змій страшний,
В пащі вогонь, а голос гучний:
«Що будем битись чи миритись?»
«Та звісно, потворо, битись!»
От ударив змій Івана малого,
Той не впав, а присів біля порога.
А як ударив Іван змія-потвору,
Той розпластався посеред двору.
Полум’ям харкав без упину
Та й на тому і загинув.
Взяв Іван палицю та й пішов далі.
Іде, співає, не знає печалі.
А вже вечір і сонце сідає,
Іван навколо поглядає.
Де ж йому на постій стати,
Щоб переночувати?
Аж бачить стоїть хатина
І хтось співає, мов колише дитину.
Зайшов Іван, а там жінка зітхає
І колискову дитині співає.
«Тихо, бо як син не буде спати,
Тоді добра годі чекати».
«А хто ж твій син, матінко мила?»
«Та сонце ясне, що землю гріє».
Веде вона його до хати,
Садить за стіл пригощати.
Всі новини вповідає,
Які лиш Всевидющий знає.
Що сусіднє царство-державство біда спіткала,
Бо там вся до краплі вода пропала.
«А як же її здобути?»
«Треба камінь перевернути.
Тоді вода побіжить з-під землі
Будуть раді дорослі й малі».
Подякував Іван та й далі пішов,
А на ранок те місто знайшов.
Там всі горюють та плачуть,
Бо давно вже води не бачать.
Тоді Іван, що знав — розповів,
Камінь від джерела відкотив.
Все тепер, як треба буде
і воду отримають люди.
Пішов собі Іван далі,
Іде, співає, не знає печалі.
Аж бачить у лісі хатина і жінка стоїть:
«Ой, тихо, бо синочок мій спить»
«А хто ж твій син, матінко хороша?».
«Та місяць ясний, пригожий».
Жінка Івана за стіл саджає
І всі новини оповідає.
Що у сусідньому королівстві біда, як тьма,
Бо у короля донька німа.
Хто їхньому горю допоможе,
Той її судженим стати зможе.
А мій син знає, як горю допомогти.
Треба змію в постелі знайти.
Подякував Іван та й далі пішов
І скоро те королівство знайшов.
Прийшов до короля і дуже попросив,
Щоб той до своєї доньки пропустив.
От заходить Іван в палати
І став з королівною розмовляти.
Потім ковдру знімає,
А з-під неї змія виповзає.
Іван змію палицею вдарив
І віку її швидко позбавив.
Королівна від щастя аж сяє,
Що такого рятівника має.
Король їх до шлюбу благословляє
І гостей на весілля скликає.
Став Іван з королівною поживати
І багато щастя мати.