Українські народні казки

Герой Мартинець

Українська народна казка Бойківщини

Був собі цар, мав вороного коня — на тім кони все їхав у гостину до бога. А його жінка каже:

— Хто тебе знає, чоловіче, куди ти їздиш. Уже поїду я з тобою. Він їй:

— Жінко, ти грішна: якщо ти поїдеш зо мною, то ми заїдеме в прокляте місце.

Але жінка як жінка. Вчепиться, як рак — і трудно відорвати.

Всідлав він коня. Той кінь ішов у повітрю. І заїхали вони в прокляте місце. Спали там у болоті три доби. В три доби пробуджуються — коня нема. А вони — в страшнім непроходимім лісі. Цар каже:

— Бачиш, жінко, що ти мені наробила?!

Добиралися вони додому, до свої держави, цілий рік. Прийшли, а там уже замісник царя став царем. Дуже він урадувався, той замісник, і каже:

— Добре, що ви прийшли, ставайте собі на своє місце. А цар каже до нього:

— Ти мені віднайди мого вороного коня. І, — каже, — більше мені нічого не треба.

Стали вони писати в газетах: хто би був такий, би найшов того вороного коня, до самої смерти з своєю родиною не буде нічого робити і буде все, що треба, мати.

А в однім селі виголосили, що завтра буде великий бал, будуть давати їсти й пити без грошей. І будуть розказувати про вороного коня. Чи хто не знає про нього? Прийшла кума до куми і каже:

— Кумо, завтра в нашім селі буде велика гостина, і будуть запитувати, чи хто знає про вороного коня.

А в тої жінки сидить на печі син її Мартинець, котрому вже двадцять два роки. Бавився він скалками на печі, не стригся, не брився, не мився. Засміявся він та й каже:

— Я знаю, де той вороний кінь.

А мама взяла коцюбу та його коцюбою:

— Ти дурню! Що ти плетеш ні сюди, ні туди? Відки ти знаєш, де той кінь вороний?

А він каже мамі:

— Знаю, знаю.

А на другий день була та забава. Там грала музика, давали їсти, пити. А тайна поліція перебрана ходила, і де двоє-троє чоловік говорять, вони прислухалися, чи хто не говорить про вороного коня. А та кума підпила і каже:

— Кумо, ваш Мартинець говорив, що він знає, де вороний кінь. А вона й відповідає:

— Ви, кумо, як дитина. Ви дивуєте отакому дурневи? Що він знає? Бавиться на печі в попелі, і то все його задоволення.

Але якраз у той час підійшов до них чоловік, котрий підслухував, і запитав:

— Де той чоловік, що знає про вороного коня? А та жінка, Мартинцева мама, розсміялася:

— То, — каже, — син мій. Але він дурний.

Той чоловік відійшов від неї, звернувся до віта, і зразу ту забаву припинили. Той питає віта:

— Є у вас в селі такий чоловік, що знає, де вороний кінь? Віт йому каже:

— Є у нас такий чоловік, але він дурний. А той:

— Підеме подивимеся на того дурного. Приходять у хату, поклонилися, і цей його питає:

— Як ти ся називаєш?

— Мартинець я називаюся. Мені двадцять два роки. І я знаю, де є той вороний кінь. Возьміть мене в лазню, щоб я ся файно викупав, побрийте мене файно, пострижіть. І дайте мені мундур такий, як цар мундурує своїх жовнірів. Є в мене два брати, ми поїдем і приженем того коня.

Зробили все, як хотів. Як він помився, побрився, то такий козак славний став, що не догнав би його й Тарас Бульба.

Приїжджають вони до царя, цар їх гарно прийняв, і сказали завести їх туди, щоби собі зброю вибрати. Ті два брати вибрали собі шаблі гарні, карабіни, а Мартинець каже:

— Я собі зброю здобуду в дорозі.

Дав їм цар найкращі коні, продуктів на дорогу, і вони поїхали. Їдуть горами, лісами. На однім великім поли дався чути голос з-під землі:

— Марганцю, вступи до мене. Бо я вже двадцять два роки на тебе чекаю.

А він каже:

— Якщо верну живий, то вступлю до тебе.

І поїхали вони далі. Виїжджають на високу гору. А на ті горі кують Божі ковалі. Мартинець вклонився їм низенько і просить їх:

— Божі ковалі, зробіть мені таку шаблю, аби за одним махом гору перетяв. І вкуйте мені таку палицю, що як кину її вгору і вона за три години вернеться, а я підложу свій мізельний палець і вона не зігнеться, — то буде добра.

А сам ліг трошки відпочити. Скували йому Божі ковалі палицю, кинув він її вгору і сказав братам:

— Як будете чути, що буде гудіти палиця, щоб мене пробудили. Брати його будять:

— Вставай, Марганцю, палиця гуде.

Мартинець пробудився, підставив свій мізельний палець, палиця впала на той палець і вгнулася. Подали йому Божі ковалі шаблю, він махнув нею і перетяв гору. Та й каже:

— Шабля дуже добра, а палицю куйте мені другу. Таку, що як кину вгору, за шість годин вернеться. Я підставлю свій мізельний палець, і як упаде на нього і не вгнеться — то буде добра.

Скували вони. Кинув він її вгору, за шість годин вертається палиця. Підложив він середній палець, палиця впала на нього, загойдалася і стала нарівні. Він подякував ковалям, і рушили вони в свою далеку дорогу.

Приїжджають на те прокляте місце. Там стоїть дім великий і стайні. Заводять вони до тих стайнів свої коні. У жолобах є все: і овес, і конюшина, і вода — що тільки задумаєш. Входять до того дому, там музика грає. А на столах все стоїть — печене й варене. І всякий напиток. Поїли вони, попили гарно, брати й кажуть:

— Ох ти дурню! Що ж ти нам не сказав, що тут так все є. Ми були б сюди забрали жінок і дітей. Тут робити нічого не треба, а все є, що лиш хочеш.

Він засміявся і так їм каже:

— Ох малоуми ви. Ми ж сюди приїхали не на бал. Ми приїхали сюди воювати. Може, й живі звідси не вийдем.

Перебули вони ніч і той день, що настав. Відпочили добре. А ввечір Мартинець каже:

— Я йду. Там є міст мідяний через річку. Я буду сидіти під тим мостом до дванадцятої години. А о дванадцятій годині буде їхати антихрист, може, якраз на тім кони. Ви грайте в карти, щоб не заспали. О дванадцятій годині щоб бігли мені на поміч.

Дванадцята година. Над’їжджає на той міст антихрист з трьома головами. Кінь зашпортався, а він йому говорить:

— Що ти зашпортуєшся, коню, чому не йдеш далі?

— Бо під цим мостом є Мартинець, котрий буде з тобою воювати. Він злазить з коня і каже:

— Ану вилази! Що ти за єден?! Він йому відповідає:

— Я Мартинець. Прийшов сюди, щоб тебе знищити. Антихрист його питає:

— Як будемо воювати? Чим? Шаблями січи чи вогнем печи? А Мартинець йому:

— Шаблями січи.

А брати як грали в карти, так і заспали. І на поміч не йшли.

Мартинець тою палицею своєю як махонув, антихрист у три огнива скрутився. Вийняв він свою шаблю і відрубав йому всі три голови. Бере його коня, і приїжджає там, де брати були. Коня прип’яв до стайні. Входить у хату, а брати сплять. Насилу побудив їх.

— Так ви йшли мені на поміч, як я вас просив? Я вже одного зарубав, але кінь не той.

Відпочив він до дня і цілий день, а ввечір знов збирається туди. Натягає на столі шнурочок і каже братам:

— Грайте в карти. Як з цего шнурка буде кров течи, щоб ви бігли мені на поміч.

Сидить Мартинець під тим мостом. Дванадцята година. Над’їжджає брат того антихриста. З шістьма головами. І зашпортався кінь. Антихрист його питає:

— Чого ти зашпортуєшся, коню?

— Бо тут під мостом є Мартинець, котрий твого брата вбив. Крикнув антихрист:

— Ану вилази! Чого там сидиш? Будем воювати. Мартинець вийшов. Антихрист питає:

— Як будем воювати? Шаблями січи чи огнем печи?

— Шаблями січи.

Як він його своєю палицею махонув, то забив по пояс у землю. Витягнув свою шаблю і став рубати ті шість голов. Повідтинав їх, посік антихриста на дрібні кавалки і покидав у річку. Приходить до коня, а кінь не той. Сів на коня, приїхав, припнув, входить у хату, а брати в крови сплять. Бо з того шнурка капала кров. А він їх приспав, антихрист, насилу Мартинець розбудив.

— Бачите, як ви йдете мені на поміч? Я вже другого звоював, а кінь не той.

Полягали спати. А третього дня ввечір збирається він знов іти під той міст. І просить своїх братів:

— Цеї ночі має їхати антихрист з дванадцятьма головами на тім кони воронім. Якщо ви не допоможете мені його звоювати, то загину

і ви загинете. Я сам, а у вас є жінки й діти, то треба мені допомочи. Вони йому кажуть:

— Ми йдеме з тобою разом. Він їм:

— Вам невільно зо мною йти. Треба сидіти до дванадцятої години. Як буде доходити до дванадцятої години, би ви бігли мені на поміч.

Дванадцята година, над’їжджає антихрист з дванадцятьма головами на тім воронім кони. Кінь зашпортався, а він йому каже:

— Чого ти, коню, шпортаєшся?

— Бо тут є Мартинець, під тим мостом.

— Ага, то він моїх братів побив. Мартинець вийшов, антихрист його питає:

— Чого ти сюди прийшов — битися чи миритися? А Мартинець йому відповідає:

— Битися. Антихрист:

— Як будемо воювати? Шаблями січи чи вогнем печи? А Мартинець каже:

— Шаблями січи.

— Ти дурню, я на тебе тільки дмухну — і по тобі сліду не стане. А Мартинець йому відповідає:

— Той переможе, кому бог допоможе.

І протягнув Мартинець його тою палюгою кілька раз. Так, що він не міг розігнутися. Та й почав рубати голови. Що шість відрубає, других шість наростає. А Мартинець каже:

— Господи Боже, допоможи мені звоювати сатану!

І що відрубає голову, зробить хрест — і та голова вже не приймається. Відрубав він дев’ять голів, ще лишилося три. Але вже дуже змучився і сили не має. Надлітає стадо круків. А ті три голови кричать:

— Друзі мої! Допоможіть мені звоювати цього чоловіка, і я вам дам його голову!

А Мартинець каже їм:

— Круки чорні, що вам з одної голови! Ви йдіть побудіть братів моїх, котрі в дорозі заспали, і я дам вам дванадцять голів!

А вони бігли до нього і в дорозі попадали й заспали, бо приспав їх антихрист. Чорні круки полетіли і розбудили братів. Побачив

Мартинець своїх братів, що біжать йому на допомогу, і дорубав антихриста. Прибігли брати, а він уже рубає його на кавалки.

Приходять вони до коня — це той самий вороний царський кінь. Але немає кантарка, того, що на нім був. І каже Мартинець до своїх братів:

— Беріть цього коня і виладжуйтеся в дорогу. А я йду до їхніх жінок, аби вони нас у дорозі не вигубили. Мого коня в стайні лишіть, і я вас дожену.

Приходить Мартинець у ліс. А там є великий дім. В нім живуть тих антихристів жінки. Він зробився котом і почав нявчати. Та, що мала чоловіка з трьома головами, каже:

— Якийсь кіт зайшов. Нявчить там.

А та, що мала чоловіка з шістьма головами, каже:

— Це Мартинець.

— Пустіть його до хати і дайте кобилячого молока. Як буде хлебтати, то кіт, а ні — то вб’єме його, — сказала та, що мала чоловіка з дванадцятьма головами.

Мартинець був стомлений і файно молочка похлебтав. Вони й говорять, ті жінки:

— Це кіт. А вони вже в дорозі, вже поїхали. Та, що мала чоловіка з трьома головами, каже:

— Я зроблюся файним потічком. Вони будуть дуже стомлені, понапиваються тої води і попукають.

А та, що мала з шістьма головами чоловіка, каже:

— Я зроблюся сливовим садом. Вони будуть дуже стомлені, і як з’їдять по сливці, то зразу попукають.

А та, що мала чоловіка з дванадцятьма головами, каже:

— Я зроблюся мідяним вовком — і їх за три кілометри смоком до себе затягну.

Вкрав він у них той кантарок, приходить і накладає його на коня.

А брати вже поїхали. Його кінь ішов повітрям. Доганяє він своїх братів, а наперед них протікає гарний потічок. Вже та попередила їх. Старший брат каже:

— Отут напоїме коні, нап’ємеся водички файної і файно помиємеся. Та й поїдем далі.

І тільки старший брат скочив з коня, хотів напитися водички, а

Мартинець махнув шаблею і перетяв той потік — потекла кров. А він перед тим казав братам: «Не пийте, бо помрете», — а вони не вірили.

— От бачите, вже, — каже, — одну зарубав.

Поїхали далі. Дивляться, е гарний сад сливовий. І кажуть:

— Марганцю, отут ми нарвеме сливок, і не буде нам води хотітися в дорозі.

А Мартинець каже:

— Не рвіть, бо помрете.

А брати ся розсердили та й кажуть:

— Води не пий, сливку не вирви. Що, з голоду помирати? Тільки старший брат натяг руку рвати сливку, а Мартинець вихопив шаблю і перетяв сливку. І потекла кров. А Мартинець каже:

— Бачите, вже-м другу вбив. Поспішайме, браття милі, бо на моїм кони вже хвіст їмається.

Він знявся в повітря і полетів. А брати відстали, і мідяна вовчиця затягнула їх в себе. Та й женеться далі, за Марганцем. А він виїхав на ту гору, де Божі ковалі кували, і каже:

— Божі ковалі, сховайте мене в дванадцяту пивницю. Бо тут вовчиця за мною ганяє. Вона моїх братів у себе затягнула.

Вони заховали його в дванадцяту пивницю. А мідяна вовчиця прилетіла й кричить до них:

— Випустіть мені Марганця, дайте його сюди!

А вони кували такі якори, що кораблі ся припинає. І кажуть:

— Як лиґнеш отой якір, а виплюєш, тоді випустим тобі Мартинця.

Вона той якір проковтнула, і то її зачепило — не може вона виплюнути його. Випустили Мартинця, він розтяв її своєю шаблею навпіл і випустив своїх братів. Дали йому ковалі живущу воду, він дав своїм браттям, і ті ожили. Подякував файно Мартинець тим Божим ковалям, і рушили вони в дорогу.

Приїжджають на то місце, де з землі кликало Мартинця. Тут Мартинець попрощався з своїми браттями.

— Їдьте і дасте того коня цареви, а я прийду аж через рік. Приходить Мартинець на той світ. Там є два царі, Жовтокосий

і Довгоносий. Жовтокосий ще не жонатий. А Довгоносий мав красиву дочку. Але ніхто не міг її засватати, бо батько задавав таку роботу, що ніхто не міг виконати. І як не виконав, то Довгоносий відтинав йому голову. Жовтокосий дуже зрадів, як приїхав до него Мартинець.

— О Мартинцю! Я на тебе чекав двадцять два роки! Відпочив у него Мартинець пару днів, і каже той Жовтокосий:

— Я тебе пішлю в дорогу. Ти маєш мені засватати в того Довгоносого його дочку.

Зібрався він в дорогу й пішов. Іде, а там пастухи пасуть корови. Була купинка мурашок, а пастухи ті мурашки палками розкидають і б’ють. Мартинець накричав на дітей:

— Невільно! То гріх! Ви такого не робіть!

Взяв платок свій і став змітати їх докупки. А мурашок йому каже:

— Пане, як тобі буде пригода, пригадай собі про нас. І ми станем тобі на помочи.

Подався він далі дорогою. Іде, іде, аж дивиться, іде дуже товстий чоловік. Каже той товстий чоловік:

— Пане, дай мені свого ременя, щоб я опасався, бо можу пукнути. Я сильно опух.

Мартинець розпасав з себе ремінь, той сильно втягнув своє черево і опасав його. Подякував і сказав:

— Як буде тобі пригода, нагадай собі про мене, і я стану тобі на помочи.

А той товстий чоловік — то був Голод. Попрощалися вони, і пішов він далі в дорогу. Іде, а надворі мороз. Обігріває сонічко, тане іній. Тут підходить до него дядько в кожусі, Мороз. І просить Мартинця:

— Добрий чоловіче, наломи трохи четини і прикрий мене, щоб я ще прожив годинку-дві. А за те стану тобі у великій пригоді, як тобі треба буде.

Він наломив четини, прикрив Мороза, попрощався з ним і подався далі.

Приходить до царя Довгоносого. Той каже:

— Хто тебе тут післав? Напевно, Жовтокосий?

— Не знаю я жодних Жовтокосих. Ніхто мене сюди не посилав. Я сам сюди прийшов, бо чув, що в тебе красуня-дочка. Я її посватати хочу.

Приказав Довгоносий слугам, щоб прийняли його, нагодували файно. Та й каже йому так:

— Іди відпочивай три доби, бо ти дуже змучений. А в три доби я дам тобі роботу. Як її виконаєш, то дам за тя свою дочку, а ні — головою будеш нижчий.

А третьої доби бере Довгоносий мішок маку, мішок насіння тютюну і мішок насіння конюшини, вмішує то все накупу, висипає і каже так:

— Якщо перебереш так, щоб я зерно одно в другім не найшов, то дам за тебе свою дочку, а нє — відотну голову.

А Мартинець думає собі: «Боже, мурашки — то файні люде, цікаві, вони би зараз то перечистили». Та й каже:

— Добре, царю, я з тим ділом до дня справлюся. Лежить Мартинець, відпочиває, а мурашок йому каже:

— Пане, отворяй вікно.

За півгодини як набігло мурашок, як налетіло крилатих і інших. Та й кажуть:

— Пане, лягай собі в ліжко, а ми ту роботу зробиме.

Не пройшло більше, як півгодини часу, — вже все то перебрали. Вже є три купи. І чистіші, як були.

Другий день приходить Довгоносий, а Мартинець лежить собі в ліжку та й співає. Подивився цар та й каже йому:

— Ти герой. Відпочивай ще три доби, бо ти дуже перемучився. Мартинець відпочивав ще три доби. А за ті три доби Довгоносий наказав напалити піч. І так напалили, що на двадцять метрів не можна було доступити до неї, так сильно жарило. Каже Довгоносий так:

— Як переночуєш у ті печі, то дам за тебе свою дочку.

А він думає собі: «Боже, Мороз святив би ся». А Мороз уже тут, шепче йому тихенько у вухо: «Кажи, би тобі принесли кожух, шапку, рукавиці й валянки». І сказав Мартинець принести йому то все:

—...Принесіть мені то, бо я змерзну в ті печі.

Поки цар приніс йому кожух, валянки, рукавиці й шапку, Мороз як п’ятдесят градусів влупив, подув холодний вітер, і піч уже холодна. Приніс йому цар кожух, валянки, шапку й рукавиці. Він убрався й пішов у піч. А цар з великою радістю пішов додому — думав, що з Мартинця за три години й кісточок не лишиться.

Приїжджає цар у добу, отворяє піч, а він у тій печі танцює й співає. Каже Довгоносий:

— Ти герой. Іди відпочивай ще три доби, а я надумаю, яку тобі ще роботу дати. Зробиш ту роботу — дам за тя свою дочку.

Приходить цар у три доби.

— Ну що, відпочив? Бо вже я тобі надумав роботу. Є в мене в полю триста пар волів і три керниці води. Як тих триста пар волів із’їш за три доби і вип’єш тих три керниці води, щоб сухі були, то дам за тя свою дочку. А як ні — то нижчий головою будеш.

А Голод прийшов і шепче йому: «Кажи, що то ще й мало».

Бере він з собою своїх друзів — Мороза, Голода й мурашок — і виходить з ними в поле. І за добу нема вже ста пар волів, і одна керниця суха. За другу добу других сто пар волів не стало, і вже друга керниця суха. А за третю добу третіх ста пар волів нема. І третя керниця суха.

Збираються його друзі і йдуть до царя. Та й кажуть йому:

— Пане, би ти не приймався нічого більше робити, бо більше друзів ти не маєш. А він уже дочку тобі дасть.

Подякував він щиро своїм друзям і відклонився.

— Ну, царю, йди перевір, чи все в порядку. Пішов цар, перевірив і каже:

— Ти герой. Відпочивай ще три доби. Я ще щось придумаю тобі.

— Нє, — каже, — царю, вже все. Твої три роботи я виконав. Тепер я буду свою роботу робити. Як не даш дочку за мене, то я тобі зроблю.

Та й став Голод свою роботу робити, Мороз приморожувати. А Довгоносий став кричати:

— Іди! Даруй життя! Забирай дочку і йди!

Забрав він його дочку і йде. Ідуть вони, і каже вона йому:

— Ти визволив мене з великої неволі. Я в батька в неволі була. Ти ведеш мене до Жовтокосого, а Жовтокосий тебе стратить. Як ти прийдеш до нього, він буде тобі казати, щоб ти зразу скупався. Бо ти дуже перемучений. А ти відпрошуйся, кажи: «Ні, ми дуже помаленьку йшли, ми не стомилися». Як він тобі добре догріє, не дасть спокою, ти йому скажи: «Де у вас то, що в ній купаються? Щоб я файно покупався». А там у него, — каже вона, — кипить вода як день, так ніч. Ти будеш казати: «Покажіть мені, як тото купається». Він буде тобі показувати, а ти його за барки й туди.

Каже Жовтокосий до Мартинця:

— Іди сюди та скупайся, і будеш такий легонький, як перо.

А він його махнув туди, у ту киплячу воду, і Жовтокосий зварився там. Тільки кісточки з того Жовтокосого повипливали.

Тоді він забирає ту дівчину і йде до своїх братів. Оженився, і їли, гуляли, а в роті було сухо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Козьова, Сколівського району, Львівської області
28 грудня 1990 року
Оповідач: Ватагович Василь Григорович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.