Українські народні казки

Гидке каченя

Українська народна казка Полтавщини

Було це колись влітку. Стара качка висиджувала чергове своє потомство. Вже з’явилось на світ шість гарненьких каченят. Залишилось діждатись одного. Це яйце було найбільше.

Каченятам дуже хотілось дізнатись, що ж там за лопухами, які прикривали їхнє гніздо. Та мама-качка не дозволяла їм далеко відходити від себе. Каченята галасували так, що їх крик почула стара гуска, яка проходила мимо. Побачивши яйце, на якому сиділа качка, гуска голосно сказала:

— Послухайся мене, краще покинь його. Це не качине яйце. Воно більш схоже на індиче чи страусине. Таке величезне! Індича ніколи не навчиться плавати.

І подибала далі. Та стара качка не звертала уваги на слова гуски, а терпляче сиділа на яйці. Через деякий час воно затріскотіло і з нього вилупилось довгоочікуване пташеня. Але воно було зовсім не таке, як всі інші, а велике, сіре і якесь жалюгідне. Каченята стали з нього глузувати, обзивати гидким. Та мама-качка заступалась за нього. Для неї воно було таке ж гарне і миле, як і всі інші діти.

Качка попрямувала до води і перша стрибнула туди, а за нею слідом хлюпнулись і всі каченята. Вони старанно перебирали лапками і пливли. Не відставало від них і гидке каченя. Та коли качка із своїм виводком прийшла на пташник, то всі його мешканці — кури, гуси, індики, стовпилися навколо сірого каченяти і заходились його штовхати, клювати. Дівчинка, що годувала птицю, навіть відштовхнула його ногою і розсипала зерно подалі від гидкого каченяти.

З цього часу в каченяти розпочалось важке життя. Одного разу воно вибігло до озера, де в очереті жили дикі качки. Тут його не проганяли, але й дружити з ним ніхто не хотів. Каченя вже звикло, що всі насміхаються над ним і називають виродком. Та тільки б не проганяли його, дозволили зостатись на озері і жити тут. Через деякий час дикі качки полетіли. Каченя знову залишилось саме. Йому було дуже сумно і самотньо.

Одного разу каченя побачило на озері прегарних білосніжних птиць. Вони величаво плавали по озеру. Воно дивилось на них і подумки заздрило. Тим часом лебеді, так звали тих птиць, махнули крилами і полетіли.

Дні минали, і потихеньку прийшла зима. Для каченяти настали нестерпно важкі часи. Цілими днями воно плавало без відпочинку, щоб не дати воді замерзнути. Багато бід і неприємностей спіткало каченя тієї зими. Не раз стояло воно на порозі смерті і лише чудом залишилось живим.

Та ось нарешті настала весна. Каченя навчилось вже добре літати. Одного разу воно опинилось на тому самому місці, де вперше побачило лебедів. Каченяті дуже хотілось побачити тих птахів знову. Так воно й сталось. Причаївшись в кущах, воно з заздрістю спостерігало за величними птахами, які плавно плавали по озеру. Набравшись сміливості, каченя вирішило підпливти до цих птахів. «Нехай вони мене краще заклюють за мою потворність. Краще смерть, ніж знущання качок і курей, ніж самотність і зимова холоднеча» — вирішило каченя і випливло із своєї схованки.

Тут сталося диво. Прекрасні птахи оточили гидке каченя.

— Ніколи ми не бачили такого прекрасного лебедя, — промовили вони.

Каченя глянуло в воду і побачило там себе — прегарного білого лебедя. Гидке каченя не могло повірити своїм очам, але це була правда. Лебеді прийняли його до свого гурту і юний лебідь став окрасою їхньої зграї. Люди, які приходили до озера погодувати лебедів, не переставали захоплюватись його красою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

20 (4619). Гидке каченя. СУС —. Записано Зленко В. П. 2008 року.
Оповідач: Трубчикова Н. О. (1952 року народження), Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.