Голос на сливі Українська народна казка Закарпаття
Жили-були чоловік та жінка. Малися добре, бо ґаздівство у них було велике. Та хотіли мати ще більше, тому дуже скупилися. Наварить жінка квасолі з капустою, годує нею слугу цілий тиждень. Доки іншої сьорбанки не приготує, ще гіршої.
Думав слуга, як перехитрити ґаздиню й ґазду. Бо вже набридло їсти щодня одну страву. Виліз якось увечері слуга на сливу в саду, рве сливки й кидає в хату. Почув чоловік, вибіг на двір і питає:
— Хто на сливі?
Слуга мовчить. Сливками кидає.
— Хто на сливі? Озвися, бо встрілю!
— Я глас божий!
— Та що тобі треба?
— У вас служить сирота. Ви мучите його страшним голодом! Великий гріх маєте. Бог вас покарає. Підете на жебри.
Налякався чоловік, повернувся зажурений до хати. Слуга тим часом, доки ґазда думав, зліз з дерева, махнув до хліва в ясла і ніби спить. Чоловік з острахом каже жінці:
— Ой жінко-небого, прогнівили ми святого бога.
— Що сталося?
— Я стояв під сливою і чув божий голос.
— А що тобі казав?
— Казав, що ми збиткуємо сироту — голодом його мучимо, а самі скоро на жебри підемо.
— Ой, ой!.. — заплакала жінка. — Що нам чинити, де нам ся подіти?!
— Небого, як видно, мусимо слугу честувати, — сказав ґазда і тут же побіг до хліва. Жінка тим часом взялася швидко вечерю готувати.
— Іване, Іване!
— А що, пане ґаздо?
— Ходи, небоже, вечеряти!
— Я вже вечеряв, пане ґаздо!
— Та що ти там вечеряв?
— Квасольку з капустою.
— Та ходи знову вечеряти.
— Я не голоден!
— Ходи, небоже, ходи!
— Дайте мені спокій! Я ситий.
— Ходи швидко, бо охолоне вечериця.
Взяв ґазда хлопця за руку, підняв з ясел, бо думав, що той твердо заспаний.
Посадила жінка слугу до столу. Поклала на тарілці яєшню, ще й паленки ґазда знайшов.
— Їж, дитинко, їж!
Поїв смачно Іванко, хоче йти спати знову до хліва. А ґаздиня — ні. Застелила чисте ліжко і вже не випустила слугу з хати.
Голос на сливі Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були чоловік і жінка. Жили добре, мали велике господарство. Та хотіли мати ще більше, бо були дуже скупі. Наварить жінка квасолі з капустою, годує тим слугу цілий тиждень. А потім іншу сьорбанку приготує, ще гіршу.
Думав слуга, як перехитрити господиню, бо вже набридло їсти щодня одну страву. Виліз якось увечері слуга на сливу, рве сливки і кидає. Вибіг чоловік з хати і кричить:
— Хто там на сливі? Озвись, бо вистрелю!
— Я — голос Божий.
— А що тобі треба?
— У вас служить сирота. Ви мучите його голодом і за це великий гріх маєте! Бог вас покарає і ви станете старцями.
Налякався чоловік, повернувся зажурений до хати. А слуга тим часом зліз з дерева і махнув до хліва. А чоловік в хаті каже жінці:
— Ой, жінко-небого, прогнівили ми Святого Духа.
— А що сталося?
— Я стояв під сливою і чув голос Божий.
— А що він тобі казав?
— Казав, що ми сироту голодом моримо і за це підемо старцювати.
— Ой, ой, що ж нам робити?
— Як бачиш, мусимо слугу добре годувати.
Жінка заходилася швидко варити вечерю. Приготувала і кличе:
— Іване, Іване!
— А що, жінко?
— Зови слугу вечеряти.
Пішов хазяїн і каже до слуги:
— Ходи, небоже, вечеряти!
— Та я вже вечеряв.
— А що ти там вечеряв?
— Квасольку з капустою.
— То ходи знову вечеряти.
— Я не голодний!
— Ходи, небоже, ходи!
— Я ж сказав, що вже ситий.
Взяв господар слугу за руку і повів у кімнату. А там на нього чекала і яєчня, і сальце, і варенички в маслі. А господиня все припрошує:
— Їж, дитинко, їж!
Поїв смачно хлопець, хоче йти спати до хліва. А господиня не пускала. Застелила чисте ліжко і вже не дозволила спати в хліві.