Українські народні казки

Голос на сливі
Українська народна казка Закарпаття

Жили-були чоловік та жінка. Малися добре, бо ґаздівство у них було велике. Та хотіли мати ще більше, тому дуже скупилися. Наварить жінка квасолі з капустою, годує нею слугу цілий тиждень. Доки іншої сьорбанки не приготує, ще гіршої.

Думав слуга, як перехитрити ґаздиню й ґазду. Бо вже набридло їсти щодня одну страву. Виліз якось увечері слуга на сливу в саду, рве сливки й кидає в хату. Почув чоловік, вибіг на двір і питає:

— Хто на сливі?

Слуга мовчить. Сливками кидає.

— Хто на сливі? Озвися, бо встрілю!

— Я глас божий!

— Та що тобі треба?

— У вас служить сирота. Ви мучите його страшним голодом! Великий гріх маєте. Бог вас покарає. Підете на жебри.

Налякався чоловік, повернувся зажурений до хати. Слуга тим часом, доки ґазда думав, зліз з дерева, махнув до хліва в ясла і ніби спить. Чоловік з острахом каже жінці:

— Ой жінко-небого, прогнівили ми святого бога.

— Що сталося?

— Я стояв під сливою і чув божий голос.

— А що тобі казав?

— Казав, що ми збиткуємо сироту — голодом його мучимо, а самі скоро на жебри підемо.

— Ой, ой!.. — заплакала жінка. — Що нам чинити, де нам ся подіти?!

— Небого, як видно, мусимо слугу честувати, — сказав ґазда і тут же побіг до хліва. Жінка тим часом взялася швидко вечерю готувати.

— Іване, Іване!

— А що, пане ґаздо?

— Ходи, небоже, вечеряти!

— Я вже вечеряв, пане ґаздо!

— Та що ти там вечеряв?

— Квасольку з капустою.

— Та ходи знову вечеряти.

— Я не голоден!

— Ходи, небоже, ходи!

— Дайте мені спокій! Я ситий.

— Ходи швидко, бо охолоне вечериця.

Взяв ґазда хлопця за руку, підняв з ясел, бо думав, що той твердо заспаний.

Посадила жінка слугу до столу. Поклала на тарілці яєшню, ще й паленки ґазда знайшов.

— Їж, дитинко, їж!

Поїв смачно Іванко, хоче йти спати знову до хліва. А ґаздиня — ні. Застелила чисте ліжко і вже не випустила слугу з хати.

Походження та примітки

Голос на сливі. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1575 *. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 162 — 163. В репертуарі казкарів даної збірки варіанти відсутні.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).