Українські народні казки

Голоси свійських тварин

Українська народна казка про тварин

Надійшла весна-красна. На подвір’ю усе, що жило, заметушилось, заголосило. Ходять по подвір’ю і розмовляють між собою курочка-погребушечка, гуска-водоплюска, качка-пливачка, коза-дереза, баран, коровка і свинка.

Курочка каже:

— Тю-ун, тю-ун! Я собі зернятко вигребла! Гусочка кричить:

— А я розпущу крила, га-га-га! Побіжу над став, найду червачка, га-га-га!

Коза гнівно:

— Ме-ке-ке! Що це таке? Коли поведуть нас пастися? Ме-е-е!

Баран собі:

— Ба-ба-ба! Беріть мене з хліва, болить голова! А коровка:

— Му-у-у! А доки я ждатиму? А свинка:

— Хрю-хрю-хрю! Я зовсім тим не журюся! Ідіть собі, куди хочете, а мені добре ось тут, у болоті...

Походження та примітки

Голоси свійських тварин. Час і місце запису не зазначені. Світ дитини. Ілюстрований часопис для українських дітей та молодіжі, Львів, 1920—1939., 1928, ч. 6, стор. 179 (опубліковане під назвою «Наше подвір’я»).

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.