Українські народні казки

Голубка

Українська народна казка Поділля

Жила мати, і в неї був син. Жили вони бідно і пішов син у найми проситися. Згодився служити рік у одного хазяїна за конячку. Закінчився рік, відслужив хлопець, дав йому хазяїн конячку. Напали вовки на лошадку та з’їли. Господар каже:

— Візьми другу!

А хлопець:

— Ні, моє пропало.

У другого пана згодився рік служити за теличку. Через рік теличку буря залляла. В третього просить:

— Посій мені мірку гречки, то буду служити рік.

У всіх людей поганенька гречка, а у нього, як гай. Вдарив мороз — померзла гречка.

— Так і буде, таке моє щастя, — говорить хлопець.

І пішов у світ. Іде, дивиться у одного чоловіка камінь рівний з хатою. От наймається він служити у того чоловіка за камінь. Думає: «Камінь ніде не подінеться». Пройшов рік — камінь в землю вліз.

Ну що ж, з цим і пішов далі. Йшов, йшов, зайшов до одної баби на ніч. Баба дала хлопцеві рушничка і сказала піти вмиватися за город. Він пішов. Дивиться, прилетіло три голубки. Пороздягались, стали гарними дівчатами.

Хлопець прийшов та розказав бабі. Баба каже:

— То моєї сестри дочки. Котра тобі сподобалася, то в тої треба вкрасти плаття.

— То я буду ще ночувати.

— Ночуй.

На другий ранок, вийшов вмиватися і вкрав плаття в самої меншої голубки. Вона ходить і плаче. Хлопець каже:

— Хочу тебе сватати.

— Ну що ж, хай буде так.

Вона дає йому свій перстень, а він їй плаття. Стала дівчина голубкою і полетіла. Зажурився хлопець, а баба й каже:

— На тобі, сину, клубочка, куди він покачається, туди ти і йди.

Так він і зробив. Качається клубочок і він йде за ним. Прийшов до великої скелі. Відчинилися двері, а звідти виходить стара жінка і каже:

— Куди ти прийшов? Прийде сонце, воно тебе спече.

Він показав свій перстень. Баба привела його до дочок, які сиділи рядком, і він зразу ж впізнав ту, що йому сподобалась.

Ввечері Сонце прийшло додому і каже:

— Щось прісну душу чути в хаті.

А баба йому:

— А якби твій зять попався з прісної душі, то що б ти зробив?

— Нічого, так і було б.

Тоді хлопець виходить. Сонце погодилося віддати дочку за нього. На другий день хлопець каже:

— Піду трохи я походжу по світу за вас, батьку.

Йде, бачить йде йому назустріч чоловік. Він і питає:

— Ти хто?

— Я той, що вовками завідує.

Згадав хлопець, як його лошадку вовки з’їли, розсердився і набив чоловіка.

Другого дня знов збирається йти за батька по світу ходити. Здибався йому чоловік, що хмарами завідує, і того він побив. Третього дня зустрів він чоловіка, що відає морозом, і того побив. Четвертого дня зустрів чоловіка, що каміння в землю позагонив. Того теж побив.

Наступний день пішло Сонце по світу і зустріло цих чотирьох чоловіків, а вони побачили сонце і почали тікати. Воно й питає:

— Чого ви тікаєте?

— Бо ти ж нас так побив…

От сонце розгнівалося. Приходить додому і давай до хлопця:

— Що ж ти наробив! Бери свою жінку і йди додому, бо тобі тут залишатися не можна. Ти ж не просто чоловіків побив, ти побив святих.

Взяв він жінку (вже й дитина у них є), прийшли на землю до матері. Жінка й каже:

— На тобі ключика, замкни плаття, бо як не замкнеш, то візьму плаття і втечу.

Він замкнув, а ключа віддав матері. В неділю посходилися жінки на невістку дивитися і кажуть до матері:

— Така то ваша невістка гарна.

А жінка каже:

— От, якби ви мене в моєму платті побачили, то я б ще краща була.

А мати каже:

— А в мене ключик є, вдягнись, хай подивляться.

Відімкнула, невістка вдягнулася, взяла дитину на руки і полетіла. Всі аж заніміли.

Прийшов син з роботи, та й питає, де дружина з дитиною. Мати розказала. Син розсердився і пішов шукати.

Йде, дивиться, б’ються три велетні. Питає він їх:

— Чого ви б’єтесь?

— Бо наш батько помер, а нас не поділив. Осталися чоботи-скороходи, шапка-невидимка і підзорна труба.

Він і каже:

— Я кину цього каменя у воду, хто перший його дістане з води, того і буде все.

Кинув хлопець камінь, а велетні й побігли. Хлопець тим часом насадив шапку-невидимку, взув чоботи, взяв підзорну трубу і побачив свою жінку. Перед цим купив дитині калачиків. Прийшов невидимий, а дитина почула його, кличе:

— Тату! Тату!

Він і дав калачика. Жінка відчула, що він є, і каже:

— Покажись!

Він показався.

— Раз я тобі суджена, то піду з тобою.

Забрала дитину і разом вернулися до матері. Стали жити-поживати і добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

79 (6033). Голубка. СУС 4001. Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці