Українські народні казки

Гора і джерело

Українська народна казка Полтавщини

Далеко, далеко, туди на схід сонця, на кінці безкрайнього, широкого степу стояла, гордо опираючись головою в небо, висока гора. Уся вона була з твердого, дикого каменю. Була непривітна і недоступна, а на зелений, хвилястий степ, що починався за кілька миль від неї, дивилася з погордою. Гордилася, але одного разу почула, що щось всередині намагається вибитися на ясний світ Божий. Заглянула туди і побачила чисте, погоже джерело. Гора засміялася і погордо сказала:

— Моєї твердині нічого не вколупало іще споконвіку, а ти, таке мале джерело, хочеш пробитися вгору. Даремна твоя праця, даремна.

І замовкла. Джерельце не одповідало нічого.

Пройшли віки, джерельце безперестанно працювало. Одного разу, в ясний весняний день з гори полилася вода, розсипаючи чарівно по каменях свої маленькі-малесенькі бризки. Гора глянула і широко відкрила свої очі: з її твердині сипалася перлами та алмазами вода. Жваво і весело щебетали пташки, і купаючись, пили живу, смачну воду. Степ зазеленів, зазеленіли біля підніжжя перше сипучі піски, на її розліссі простелилася широка дорога.

Люди, йдучи, зупинялися при річці, пили воду, набирали у барильця і йшли далі.

Гора, начувшись похвал, стала пишатись тим, що перестала бути неприступною. А вода не пишалася, що пробилась крізь граніт гори, вона вела далі свою роботу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

109 (4712). Гора і джерело. СУС —, новотвір. Записали Горобець О. М. і Ящик І. П. 2008 року. Скочко Євдокія Антонівна (1924). Полтавська область, Пирятинський район, Лелеки