Українські народні казки

Горобець та билина

Українська народна казка про тварин

Злетів горобець на билину, каже: «Поколиши горобця — доброго молодця!» Каже: «Не хочу!» — «Підіть, — каже, — по козу: нехай коза йде билини гризти, бо билина не хоче поколихати горобця — доброго молодця!» Каже й коза: «Не хочу!» — «Ідіть по звіра: іди, звір, козу їсти, — коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця — доброго молодця!» Звір каже: «Не хочу!» — «Підіть, люди, вовка бить, — вовк не хоче кози їсти, а коза — билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Люди кажуть: «Не хочемо!» — «Ідіть же, — каже, — по татар. Татари, татари! Ідіть людей рубать, — люди не хочуть вовків бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза — билини гризти, а билина — поколихать горобця — доброго молодця!» Дак і татари кажуть: «Не хочемо людей рубать». А люди кажуть: «Не хочемо вовка бить». А вовк каже: «Не хочу кози їсти». А коза каже: «Не хочу я билини гризти». А билина каже: «Не хочу я колихать горобця — доброго молодця!» — «Ступай, — каже, — по огонь, бо татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Дак і огонь каже: «Не хочу!» А він каже (бачте, присудникам вже своїм): «Іди по воду. Іди, вода, огню тушить, бо огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Дак і вода каже: «Не хочу!» — «Іди по волів. Воли, воли! Ідіть, воли, води пить, бо вода не хоче огню тушить, а огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Дак і воли не хочуть. Дак він каже (горобець): «Ідіть по довбню, — нехай іде волів побить, бо не хочуть води попить, а вода не хоче огню тушить, а огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Довбня каже: «Не хочу!» — «Ідіть, черви, довбню точить, бо довбня не хоче волів побить, а воли не хочуть води попить, а вода не хоче огню тушить, а огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина — поколихать горобця — доброго молодця!» Черви не хочуть. «Ідіть, — каже, — по курей». — «Ідіть, ідіть, кури, червей їсти, бо черви не хочуть довбні точить, а довбня не хоче волів бить, а воли не хочуть води пить, а вода не хоче огню тушить, а огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!» Дак і кури кажуть: «Не хочем!» — «Піди ж, — каже, — до шуляка». — «Іди, шуляче, курей хватать, бо кури не хочуть червей їсти, а черви не хочуть довбні точить, а довбня не хоче волів бить, а воли не хочуть води пить, а вода не хоче огню тушить, а огонь не хоче татар палить, а татари не хочуть людей рубать, а люди не хочуть вовка бить, а вовк не хоче кози їсти, а коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця — доброго молодця!»

Шуляк до курей, а кури до червей, а черви до довбні, а довбня до волів, а воли до води, а вода до огню, а огонь до татар, а татари до людей, а люди до вовка, а вовк до кози, а коза до билини, а билина тоді:

— Ко-о-о-лих, ко-о-о-лих, Батьку його ст-о-о-о лих!

Походження та примітки

Горобець та билина. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 2015/І. Зап. у м. Полтаві «на Кобищанах». Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 46—48. Паралелі: Збір відомостей, IX, стор. 158—159; Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1895, ч. 21, стор. 331—332; Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю», вып. 1—12, Харьков, 1887—1898., вып. 12, 1898, стор. 176—178; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 11—14; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1908, № 2, стор. 19—21; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 391—397; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 228—234. Див. також: Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 5, арк. 11; од. зб. 92, арк. 89—90. Сюжет казки про горобця й билину поширений в українському та білоруському фольклорі. Серед російських казок аналогічних творів виявити не вдалося. Казка відома у записах з різних місцевостей України — Полтавщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 629, арк. 6—8), Харківщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 585, арк. 181—184), Кіровоградщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 778, арк. 92), Вінниччини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 448, арк. 27—28), Галичини (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР., ф. 3, од. зб. 221, арк. 469—472).

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.