Українські народні казки

Горобець-молодець

Українська народна казка Полтавщини

На окраїні лісу під деревом оселився дід мухомор. Він був пихатий і сердитий, на всіх бурчав, від дерева ганяв, нахвалявся життя зіпсувати, отруїти і з лісу вижити. Всі птахи і звірі його боялися, а того місця цуралися.

Неподалік від лісу, у селі жив горобець-молодець. Він був хлопець хоч куди, веселий, непосидючий та ще й сміливий. Одного разу прилетів він до лісу у гості до своїх родичів і як завжди весело запитав:

— Як себе маєте? Як живете-поживаєте?

А у відповідь почув:

— Та так собі поживаємо, спокою не знаємо, боїмося, що скоро й жити не буде де.

— А що ж так? — питає горобець-молодець.

— Та поселився у нас дід мухомор, життя від нього немає, — відповіли родичі.

Наш сміливець і говорить їм:

— Та чого ж ви його боїтеся! Візьміть і проженіть його із лісу та й годі!

Всі заохали:

— Що ти! Він такий страшний, отруйний!

А горобець-молодець і говорить:

— Я вам допоможу!

Полетів він на окрашу лісу, туди, де жив пихатий дід мухомор. Спустився на травичку перед самим носом у гриба і грізно гукнув:

— Гей ти, гидкий мухоморе! Говорить до тебе горобець-молодець. Вибирайся з цього лісу геть, бо візьму ножа, зріжу тебе під корінь, на гілочку повішу, засушу, тут тобі й смерть!

Злякався мухомор горобця-молодця так, що аж ноги в нього відросли. Дременув він із лісу, що й сліду не лишилося.

Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

94 (4182). Горобець-молодець. СУС —. Записано Калініченко А. 2008 року. Діденко М. О. Полтавська область, Пирятинський район, Теплівка

Горобець-молодець

Українська народна казка Чернігівщини

Як був собі горобець і пішов до билинки.

— Поколиши мене, билинко!

— Не хочу.

— Ну, то я піду до кози, нехай тебе з’їсть. Козо, козо! Іди билинку їсти!

— Нащо їсти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Ну, то я піду до вовка, нехай тебе з’їсть. Вовче, вовче, іди козу їсти!

— Нащо їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Ну, то я піду до людей, нехай тебе вб’ють. Люди, люди, ідіть вовка бити!

— Навіщо вовка бити?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочемо.

— Ну, то я піду до вогню, нехай вас спалить. Вогню, вогню, іди людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Ну, то я піду до води, нехай тебе погасить. Вода, вода, іди вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Тоді я піду до вола, нехай тебе вип’є. Воле, воле, йди воду пити!

— Нащо воду пити?

— Бо не хоче вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Ну, то я піду до довбні, нехай тебе вб’є. Довбне, довбне, іди вола бити!

— А навіщо вола бити?

— Бо не хоче воду пити!

— Нащо воду пити?

— Бо не хоче вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочу.

— Ну, то я піду до черв’яків, нехай тебе поточать. Черв’яки, черв’яки, ідіть довбню точити!

— А нащо її точити?

— Бо не хоче вола бити.

— Нащо вола бити?

— Бо не хоче воду пити!

— Нащо воду пити?

— Бо не хоче вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочемо.

— Ну, то я піду до курей, нехай вас позбирають. Кури, кури, ідіть черв’яків збирати.

— А нащо їх збирати?

— Бо не хочуть довбню точити!

— А нащо її точити?

— Бо не хоче вола бити.

— Нащо вола бити?

— Бо не хоче воду пити!

— Нащо воду пити?

— Бо не хоче вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

— Не хочемо.

— Ну, то я піду до шуляка, нехай він вас видушить. Шуляче, шуляче, іди курей душити.

— А навіщо їх душити?

— Бо не хочуть черв’яків збирати.

— А навіщо їх збирати?

— Бо не хочуть довбню точити!

— А нащо її точити?

— Бо не хоче вола бити.

— Нащо вола бити?

— Бо не хоче воду пити!

— Нащо воду пити?

— Бо не хоче вогонь гасити!

— Нащо вогонь гасити?

— Бо не хоче людей палити!

— Нащо людей палити?

— Бо не хочуть вовка вбити.

— Навіщо вовка вбивати?

— Не хоче козу їсти.

— Нащо козу їсти?

— Бо не хоче билинку гризти.

— Нащо билинку гризти?

— Бо не хоче горобця-молодця колихати.

Шуляк до курей, кури до черв’яків, черв’яки до довбні, довбня до вола, віл до води, вода до вогню, вогонь до людей, люди до вовка, вовк до кози, коза до билинки, а билинка до горобця:

— Горобець-молодець, ай-лю-лю!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

114 (4257). Горобець-молодець. СУС 2034А*. Записав Шадловський Роман (6 клас) 2008 року. Понуренко Олександра Володимирівна (1949). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Бахмач