☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Горобчик і миша
Українська народна казка Поділля

Жив собі дідусь з бабусею, та жили вони у великій бідноті. Всього майна у них тільки й було, що горобчики у двері літали і мишки в хаті бігали, та й цим не було що їсти. Один горобчик потоваришував із мишкою. Обоє вони були сіренькі, моторненькі, спритненькі. Завжди одне одному в поміч ставали, разом раду радили.

Одного разу надумали друзі посіяти пшеницю. От каже мишка до горобчика:

— Знаєш що, брате горобчику?

— Не знаю, — каже горобчик.

— А що, якби ми пішли в поле? Тут у діда з бабою нічого не має. Може на панському полі назбираємо зерна.

— Ходім, — каже горобець.

Пішли вони в поле і назбирали зерна. Мишка писочком землю зорала, горобчик заволочив її лапками. І засіяли вони своє поле пшеницею.

Славна вродила пшениця! Горобчик цвірінькає не нацвірінькається, а мишка все лапками на радощах потирає.

Почалася жнивна пора. Мишка гострими зубками пшеницю вижала, а горобчик обмолотив її крильцями. Попрацювали вони гарненько. Зібрали врожай та й заходилися ділити його на дві рівні купки. Ділили-ділили, та одна зернина залишилася зайвою. Мишка й каже:

— Це моя зернина! Коли я землю орала то писок собі подряпала.

— Еге ж! — розсердився горобчик. — А мені, гадаєш, легко було крильцями пшеницю молотити? Усі крильця собі обтріпав.

Сперечалися вони годину, другу. Раптом горобець ухопив зернинку та й полетів геть. От який хитрий!

А обидві купки зерна дісталися мишці та дідусеві з бабусею. Вона і про них не забула. З тих пір стали вони жити і добра наживати. А горобець проковтнув своє зернятко і зостався ні з чим. Усю зиму голодний стрибав.

Моїй казці кінець, а хто слухав молодець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

23 (5975). Горобчик і миша. СУС 222В*. Записала Процькова Валентина 2008 року. Процькова Ксенія Іванівна (1921). Хмельницька область, Деражнянський район, Волоське