Горщок з грішми
Українська народна казка Покуття
Жили собі чоловік і жінка. Мали двох синів. І робили собі всі разом. Чоловік ходив до Мошка, бо мали оба союз, дружили межи собою. А той жид Мошко мав поле, ґазда він був. Поженив сей чоловік своїх синів і розділив їх маєтком. По п’ятнадцять моргів поля їм дав. Одному п’ятнадцять і другому п’ятнадцять. А собі не лишає ніц поля до смерти, бо сини в него дуже добрі.
Але умирає його жінка, і він лишається самий. Поки годен був робити, то й було добре. А як став не годен робити, невістка старшого сина, жінка така мудра, каже:
— Ідіть трохи до молодшого, ви однако розділили їх. Прийшов він до молодшого сина та й каже:
— Я прийшов трохи вже бути у вас.
А друга невістка, молодшого сина жінка, була дурніша. Та й каже вона:
— Дєдю, ви однако дітей розділили, то будете добу в нас, а добу в него, в старшого сина.
І почав старий ходити то до одного, то до другого. По добі. Думає старий: «Я то в одного, то в другого, а Мошко має лиш одного сина Сруля. То одну ніч ночує в Сруля, а другу де?» Прийшов старий до Мошка, а той питає його:
— Що то є? За тебе люди селом говорять, що тобі біда. А він каже йому:
— Біда, бо до хати мене не пускають. Кажуть, що я воші маю. В стайні ночую. Сардачина й опалчина — тим ся укриваю.
Каже йому Мошко:
— Лягай на лужко.
Постелив йому Мошко, вніс їсти. А старий каже:
— Біда моя. Я ходити не годен то до одного, то до другого. Прийдеться мені через діти стратити свою душу.
А Мошко йому:
— Не трать. Я тобі поможу. Набирає він у горнець грошей.
— У котрого ти сьогодні будеш ночувати?
— У молодшого.
— Сруль тобі піднесе досвіта гроші. А ти маєш їх сушити, би невістка виділа. Трохи грошей витягнеш.
Він горнець з грішми забрав, зайшов за стайню і Срулеви дав, того Мошка синови. Сам не несе, аби його за ті гроші не вбили. Перебув старий одну днину і йде на ніч до старшого сина. Прийшов та й каже:
— Дайте що попоїсти.
— Там у хліві мандибурка є, що я мала товчи свині. То беріть їжте, бо я більше нічого не маю вам дати їсти.
Старий уночі спить і визирає Сруля. Надходить Сруль з грішми та й дає йому той горщик. А старий прийшов перед хату та й каже невістці:
— Дай якоїсь верітчини. Я хочу гроші пересушити.
— Там є сардачина й опалчина. І сушіть собі на тім гроші. Витяг він цілий кулак грошей та й на сардачину кладе. Тоді з сардачини бере та й назад ті гроші в горнець. А там лиш трохи було зверху грошей. Тоді він з тим горщиком за стайню зайшов і дав Срулеви. Той пішов з тими грішми додому. Виходить з хати син.
— Дєдю, ніде не йдіть, не смішіться, лягайте на постіль. Що хочете будете мати.
А тато каже:
— Як-исте не пустили, то я буду ходити.
Та й пішов у хату спати. А в днину зібрався і пішов до Мошка. Мошко злагодив йому горнець ще більший, як перший був, насипав у той горнець трохи якоїсь оливи, розколотив, аби було рідке, а поверх того наклав паперу. І горнець повен став. А зверху заліпили папером і написали на тім папері: «Коло кого я буду, того гроші». Дав йому Мошко мішок, і той поклав горнець у мішок.
Приходить до старшого сина на ніч. Син каже:
— Дєдю, ходіть до хати, не смішіться.
Дали йому повечеряти, лягає він на постіль, а горнець у мішку кладе в голови. Дєдя спить, а син дивиться в мішок, що там є. Подивився, а там написано: «Коло кого буду, того гроші». Рано каже син дєдєви:
— Дєдю, не йдіть ніде.
— Так я вже, дитино, й ходити не годен.
Молодший син прочув про ті гроші та й приносить дєдєви чиколядів, коржиків, цукерків. А старший:
— А я що, коржиків не маю? І я дєдєви їх куплю.
І вже сваряться оба. А тато лежить собі і дуже добре йому.
День поза день, заслабає дєдя дужче. А сини від него не відступають. (Бо ж гроші має, то як відступати?) Дєдя вночі заснув та так і вмер. Старший ксьондза наймає і молодший ксьондза наймає. І хор найшли. А люди шумлять поза плечі:
— Видко, що старий був біда. Не міг бути коло одного сина, а все ходив то туди, то сюди.
Хор файно співав йому, і поховали старого. Просять людей на обід і оден, і другий син. Пообідали люди і розійшлися. Витягають вони той горнець, кладуть на стіл. А невістки й кажуть:
— То таке... Ви будете оба битися. Треба закликати якогось мудрого чоловіка.
А хто мудрий? Ксьондз наймудріший.
Закликали ксьондза. Ксьондз подивився на той горнець і каже:
— Ставайте поперед мене. Перед кого більше впаде, тому більше буде.
І хоче стати ксьондз ширше, аби й йому щось упало. Взяв той горнець та й кинув до землі. І ксьондзови найбільше попало: його обілляла та олива, той дехбть і все, що там було.