Українські народні казки

Горіхове деревце

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були собі чоловік і жінка. І була в них одна дочка. Жили вони в мирі і спокої. Але одного разу прийшло горе в цю сім’ю, захворіла жінка. Бідкалися чоловік із дочкою, а слабість забирала маму. І ось, чуючи близьку смерть, гукнула мати дочку і сказала:

— Я скоро помру. Тобі буде важко жити, тебе будуть всі ображати. Візьми цього горішка. І як прийде важка хвилина, посади його в землю і попроси, що ти схочеш,

Сказавши це, жінка важко зітхнула і померла.

Побивалися чоловік із дочкою, але нічого не вдієш. Невдовзі чоловік привів у хату злу мачуху, яка мала двох своїх дочок. Незлюбила вона бідної сироти, кричала на неї, давала робити найважчу роботу. Плакала бідна Парася, пожалітися її не було кому. Батько пропадав на роботі цілий день. А мачушині дочки тільки лежали і гуляли по саду. Зла мачуха любила своїх дочок, їздила на базар купувати їм одяг. А бідній дівчині залишалося лахміття.

Ось одного разу почула мати новину: пан збирає великий бал і запрошує на нього всіх молодих дівчат, які живуть в окрузі. Збирає мачуха своїх дочок, покупила їм найкраще вбрання. Батько теж промовив слово про свою дочку, але мачуха накрила його лихими речами і він, зіщулившись, пішов готувати підводу, щоб везти на бал. Бігала Парася біля сестер, допомагала їм одягатися, а в самої так щеміло серце, що вона не зможе побувати на балу. І вона насмілилася попроситися в мачухи. А та її відповіла:

— Куди тобі, такі нечупарі, в такому лахмітті їхати. Сиди дома. І поки ми приїдемо, перебери мішок гороху: половинки в одну торбу, цілий — в другу.

Зібралася мати з дочками, сіли і поїхали. Батько глянув із жалем на свою Парасю, але не смів перечити жінці. Гірко стало сироті. Вона згадала свою бідну матір. Якби вона була жива, то все було б по другому. І раптом вона згадала про горішки, які дала їй покійна мати.

Вийшла вона на вулицю, посадила горішка і вмить виросло деревце. На ньому сиділо два голуби. Вони почали туркотіти і мову їхню розуміла Парася. Вони скинули з дерева їй вбрання, в яке вбралася дівчинка, дали їй гарні туфельки на каблучках. Взяли дівчинку за руки і понесли на бал.

Парася ввійшла до пана у світлицю. Всі звернули увагу на її вроду. А молодий панич так вподобав дівчину, що йому відібрало мову. Але дівчина, побачивши, що мачуха із сестрами збираються від’їжджати, поспішила із двору. Панич почав доганяти її, вона спішила і по дорозі згубила туфельку. Прийшовши додому, Парася переодягнулася, а голуби за неї перебрали горох.

Панич не знайшов дівчини, яка йому сподобалася. Він сказав слугам, щоб вони їздили по навколишнім селах і шукали дівчинку по туфельці.

Перемірявши ноги всіх дівчат, так і не знайшли ту, якій була туфелька впору. Залишилася сім’я мачухи. Вона вивела двох дочок, а про Парасю ні слова. Одягли на ногу одній і так, і сяк, не влазить. Мачуха злиться; не хоче втрачати можливості мати такого зятя. Вона відрубала дочці пальці. Повний туфель було крові.

Веде панич її до будинку, а голуби летять і воркочуть:

Урли — ухлі, Урли — ухлі.
А кров так і ллється з туфлі.
Туфель тут не виноват,
Панич, вези її назад.

Почув панич і наказав відвернути дівчину додому. Мачуха каже:

— Є в нас іще одна дівчина.

Дали приміряти їй і так, і сяк, та не влазить нога. Тоді мачуха приказала відрубати дочці п’яту. Везе панич до палацу дівчину, а голуби вгорі воркочуть:

Урли — ухлі, Урли — ухлі!
А кров так і ллється з туфлі.
Туфель тут не виноват,
Панич, вези її назад.

Почув це панич і повернувся.

— А може в вас є ще якась дівчина? — допитується.

— Та є ще, моя дочка — несміливо сказав батько.

Мати з дочками враз зашипіли на нього:

— Куди твоїй замазурі братися!

— А все-таки, ведіть і її, хай поміряє туфлю.

Привели Парасю, подали їй туфельку, а нога саме враз. Забрав панич дівчину і везе додому. А голуби зверху:

Урли — ухлі, Урли — ухлі,
Це нашої Парасі туфлі.

Зрадів панич, що знайшов ту, яку шукав. Мачуха лопнула зі злості. Дочки її впали Парасі в ноги, почали просити в неї пробачення за образи, які їй вони наносили. Парася простила їх.

Поїхали з паничем у палац. Зробили таке весілля, якого ще ніхто не бачив. Батька Парася забрала жити до себе. А голуби літали навколо палацу, нагадуючи їй покійну матір.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

244 (5310). Горіхове деревце. СУС 510А. Записано 2008 року.
Оповідач: Шуляк Єлизавета Тодорівна (1918 року народження), село Федюсівка, Лисянський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.