Гостинець від зайчика
Українська народна казка Поділля
Жили собі два сусіди Іван та Семен. Жили вони душа в душу, завжди приходили один одному на виручку, допомагали по господарству. Але як то часто буває між сусідами, одного разу посварилися.
Семенове порося вискочило з обори та й витолочило молоденькі бурячки на Івановому городі. Вирішив Іван провчити свого сусіда.
— Семене, ми давні друзі, забудьмо образи. Я забуду про твоє порося, яке наробило стільки шкоди, давай будемо миритися.
— Давай.
— Є мене поштовий заєць. Куди не пошлеш, все приносить за місцем призначення.
— Не вірю, — каже Семен.
— Не віриш, давай перевіримо.
— Ну що ж, добре. Є у мене кум. Живе по той бік лісу, у сусідньому селі. То я передам йому невеличкого гостинця.
— Семене, та чого ж невеличкого, це ж твій кум. Ладнуй йому кільце ковбаси, шматок сала, пирогів з маком.
Гарна торба вийшла.
А тим часом Іван піймав зайця і вже чекає з ним біля воріт на Семена. Прив’язали вони гостинця до зайця. А Іван наказує зайцеві в праве вухо:
— Відправляю тебе до Семенового кума, що живе за лісом.
Рванув заєць вперед, тільки й сліду знати. Біжить заєць лісом, волоче торбу та й думає:
«Дурень той Семен, та й Іван не хитріший, а ще людьми називаються».
Забіг у село, знайшов найбідовішу глиняну хатку, звідки лунали дитячі голоси. В цій хатці жила жінка, у якої було восьмеро голодних дітей. Залишив торбу під дверима і дременув до лісу.
Вийшов маленький хлопчик, побачив торбинку з харчами і закричав:
— Мамо, мамо, зайчик гостинця приніс.
Давно не їли такої смакоти бідні діти. Ласували вони смачною ковбасою, салом, свіжими пирогами з маком.
З тих пір так і говорять: «Гостинець від зайчика».