☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Гостинець від зайчика
Українська народна казка Поділля

Жили собі два сусіди Іван та Семен. Жили вони душа в душу, завжди приходили один одному на виручку, допомагали по господарству. Але як то часто буває між сусідами, одного разу посварилися.

Семенове порося вискочило з обори та й витолочило молоденькі бурячки на Івановому городі. Вирішив Іван провчити свого сусіда.

— Семене, ми давні друзі, забудьмо образи. Я забуду про твоє порося, яке наробило стільки шкоди, давай будемо миритися.

— Давай.

— Є мене поштовий заєць. Куди не пошлеш, все приносить за місцем призначення.

— Не вірю, — каже Семен.

— Не віриш, давай перевіримо.

— Ну що ж, добре. Є у мене кум. Живе по той бік лісу, у сусідньому селі. То я передам йому невеличкого гостинця.

— Семене, та чого ж невеличкого, це ж твій кум. Ладнуй йому кільце ковбаси, шматок сала, пирогів з маком.

Гарна торба вийшла.

А тим часом Іван піймав зайця і вже чекає з ним біля воріт на Семена. Прив’язали вони гостинця до зайця. А Іван наказує зайцеві в праве вухо:

— Відправляю тебе до Семенового кума, що живе за лісом.

Рванув заєць вперед, тільки й сліду знати. Біжить заєць лісом, волоче торбу та й думає:

«Дурень той Семен, та й Іван не хитріший, а ще людьми називаються».

Забіг у село, знайшов найбідовішу глиняну хатку, звідки лунали дитячі голоси. В цій хатці жила жінка, у якої було восьмеро голодних дітей. Залишив торбу під дверима і дременув до лісу.

Вийшов маленький хлопчик, побачив торбинку з харчами і закричав:

— Мамо, мамо, зайчик гостинця приніс.

Давно не їли такої смакоти бідні діти. Ласували вони смачною ковбасою, салом, свіжими пирогами з маком.

З тих пір так і говорять: «Гостинець від зайчика».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

129 (7839). Гостинець від зайчика. СУС —. Записала Кирильцева Л. М. 2010 року. Попадюк С. С. Хмельницька область, Летичівський район, Требухівці