Українські народні казки

Гостини по-лисичому

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У густому лісі стояла маленька хатка. А жила в ній лисичка-сестричка з великим хвостом.

Лисичка дуже рідко сиділа вдома, можна сказати, взагалі не сиділа. Кожен ранок її будив стукіт дятла. Лисичка ледачо сповзала з ліжка, потягалась і виходила на вулицю провітритися. А селище вже не спало, видзвонювало, виспівувало на різні голоси. Його мешканці звикли рано вставати на роботу. Лисичка-сестричка кілька разів оббігала навколо хати, щоб проснутися. А потім довго чепурилась перед великим дзеркалом. Різними гребінцями розчісувала свого великого, рудого хвоста. Лисичка дуже любила ходити в гості. Взагалі, мешканці галявини завжди ходили одне до одного в гості на свята або в неділю, коли не було роботи. А лисичка — майже щодня.

Бачить вона, що ведмідь на пасіці вулики ставить, думає лисичка: «Зайду я до нього в гості». Прийшла та й каже:

— Добридень тобі, Потапкін. Не чекав у гості?

Звісно не чекав, але ведмідь — господар гостинний. Зразу змів зі столу крихти і подає всякі напої та наїдки.

— Не метушися, не клопочися, я не голодна, — каже лисичка й сідає за стіл.

— Е ні, раз прийшла, з’їж медку свіжого липового, малинки.

— Ой, у мене того меду дві діжки. Так загус, засахарився, що і не вколупнуть, — хвалиться лисичка, — але свіженького, та ще й липового... Добре скуштую. Ой, а малинки в мене стільки вродило, що нема куди дівати, вже й варення закрила й засушила. Але попробую й малини, щоб ти, Потапкін, не образився. Та приходь і ти до мене в гості.

— Може, коли й зайду, — буркотить ведмідь.

Хоч лисичка й знає, що з пасіки він ні ногою ні вночі, ні вдень і в неділю і на свята, але каже: «Приходь!».

Наступного дня приходить до заячої хатки: ніде ні душі, тільки на городі зустріла лисиця зайчиху.

— Оце тільки на хвилинку забігла довідатися, як ви тут, — заговорила, хвостом завиляла.

Де хвилинка, там і дві, а зайчиха вже на стіл накриває.

— Поласуй нашими овочами.

Розклала перед лисицею капустку, моркву, червоні помідори.

— І в мене цього літа такий урожай, стільки вродило, що аж хвилююся, чи у погріб поміститься, — розказує гостя, — заходьте якось і вас пригощу.

Хоч і знає, що ніколи зайчисі в гості ходити, день у день треба лад в господарстві давати, а каже: «Приходь!».

Отак ціле літо і ходить лисичка од хати до хати. Якось уже восени, коли всі звірі з головною роботою впоралися, урожай зібрали, лисичка чепурилась перед черговими гостинами. Аж чує, хтось говорить біля хати. Відкриває двері, а там цілий гурт перед дверима: і ведмідь з ведмедихою, і зайчиха з зайченятами, і борсук із сім’єю, і їжак.

— Оце накінець вибрались до тебе в гості, так що запрошуй до хати.

— Ой, заходьте, гості дорогі. Чим багаті, тим і раді.

А сама думає, чим вона буде їх пригощати? На городі один бур’ян, в погребі порожньо.

Всі повсідались за стіл, а лисичка бігає по хаті, ніяк нічого не придумає. А потім таке придумала.

— Може, ви не знали, у нас, лисів, здавна ще заведено пригощати гостей джерельною водою.

— Водою, так водою, — сказав ведмідь, подумавши що то жарт.

— Окрім моркви, я найбільше люблю джерельну воду, — пропищало найменше зайченя і всі засміялися.

Лисичка тим часом збігала до криниці і принесла глек чистої джерельної води. Всі гості повинні культурно поводити себе за столом, це знало навіть найменше зайченя.

— Ну й смачна вода, як мед, — сказав ведмідь.

— Ні, вона така, як морквяний сік, — промовило найменше зайченя.

— А може, як молоко? Я пив його один раз, як заблукав і потрапив до лісника, — сказав їжак.

— Авжеж, авжеж, — похитували головами ведмедиха з зайчихою.

— Пийте, пийте, — я ще до джерела збігаю, тут недалеко.

— Та ні, спасибі, пора й додому, — сказав ведмідь.

Порозходились всі гості, а тоді лисичка задумалась: а що коли й її тепер будуть приймати «по-лисичому»?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Цимбалюк Мотрона Іванівна (1931 року народження), Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Любомирівка
118 (7270). Гостини по-лисичому. СУС — . Записала Товстуляк Оксана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.